Останні новини

Дата публікації: 24.10.2011

АЛЛА ЯРОШЕНКО: ЯКІСТЬ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ПОТРІБНО НАБЛИЖАТИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

Алла ЯрошенкоПріоритетом розвитку суспільства у ХХІ столітті, як визнало світове співтовариство, беззаперечно є якість освіти, якому підпорядковані всі інші показники людського життя. Ми є свідками якісних змін як у розвитку цивілізації, так і обставин життя людини, а значить у функціонуванні освіти й розумінні її якості. У виступах науковців, зазначається, що якість освіти є наріжним каменем сучасної парадигми освіти, безперечним пріоритетом освітньої політики більшості країн, і Україна не стала винятком у цьому процесі. Адже світ збагнув, що у високотехнологічному інформаційному суспільстві, системі інновацій, якість освіти стає головним аргументом людського розвитку, в забезпеченні такого рівня життєвої та професійної компетентності людини, який би задовольняв її прагнення до самовдосконалення і саморозвитку і, як наслідок, потреби суспільства в освічених і висококультурних громадянах.

Якісна освіта розглядається сьогодні як один з індикаторів високої якості життя, інструмент соціальної та культурної злагоди, економічного зростання та декларується як на міжнародному так і вітчизняному рівнях.

Адже, будь-яка держава і Україна в тому числі, що дбає про свій рейтинг цивілізованості у світі та про своє майбутнє, повинна розробляти стратегію і тактику управління якістю освіти. Тим паче, що основою європейських домовленостей у рамках Болонського процесу, до якого приєдналася Україна, є саме якість освіти. Відповідно до його принципів, відповідальність за якість освіти лежить насамперед на кожному окремому навчальному закладі, й у такий спосіб забезпечується можливість перевірки якості системи навчання на національному і міжнародному рівнях.

Модернізація системи освіти в Україні, її удосконалення і підвищення якості освітніх послуг є найважливішою соціокультурною проблемою. Це значною мірою обумовлюється процесами глобалізації і потребами у формуванні сприятливих умов для індивідуального розвитку людини, його соціалізації і саморегуляції в Європейському просторі.

Адже не даремно одним із головних напрямів модернізації освіти сучасного періоду виступає перш за все, корінна зміна якості підготовки конкурентоздатних фахівців, які в сучасних умовах є головним критерієм оцінки діяльності навчальних закладів, що включає в себе: 1) подальше підвищення якості освіти; 2) розробку і введення Госту нового покоління; 3) упровадження незалежної оцінки якості освіти; 4) підготовку компетентних, практико-орієнтованих фахівців, що відповідають потребам ринку праці.

Модернізація освіти вимагає передусім розв’язання таких нагальних проблем, але на сьогоднішній день завдання полягає в тому, як домогтися того, щоб всі інтереси щодо освіти були представлені і розглянуті при підготовці стратегій і окремих політичних рішень, щоб у процесах реалізації освітніх програм і проектів були реалістично і результативно побудовані відповідальності і враховані ресурси різних дійових осіб.

Ще один шлях пов’язаний з цілим рядом труднощів – відсутністю традиції публічності, управлінських кадрів з відповідними вміннями, наявністю переконання, що освіта – окрема галузь, опікувана державою і керована фахівцями, необхідністю формувати механізм освітньої політики, що повинні в першу чергу бути направлені в напрямі демократизації освітньої політики, зокрема децентралізації системи освіти, підвищення самостійності навчальних закладів.

Демократизація — провідна зірка євроінтеграційного процесу. Однак вона не може розгортатися стихійно, без відповідної просвітницької і виховної діяльності в середній і вищій школі. Демократії потрібно навчатись. Останнє якраз і є тією головною домінантою, що дає відповідь на вимоги Глобалізації, на проблеми сучасних міграційних процесів. Надзвичайно важлива роль у вихованні демократичної культури особистості належить демократично орієнтованому учителеві.

В свою чергу, забезпечення високоякісної освіти на всіх етапах та рівнях має не тільки педагогічний чи науковий контекст, а й соціальний, політичний та управлінський аспекти. Тим паче, що перед українським суспільством стоїть проблема дифіциту об’єктивних критеріїв, які мають забезпечувати порівнюваність фахівців, закладів, послуг, програм тощо. Наявність таких критеріїв мали б створювати основу для конкуренції фахівців, закладів, послуг, програм та призводити до підвищення їх якості.

На сьогоднішній день за даними соціологічних досліджень (дані Інституту Горшеніна, м.Київ) щодо якості вітчизняної освіти, майже половина українців (45,2%) задовільно оцінила якість освіти, що надається сучасною середньою школою. Чверть опитаних (24,9%) оцінили його як “хороший”, кожен п’ятий (19,4%) дав оцінку “погано” і лише 5,8% опитаних оцінили якість середньої освіти в Україні на “відмінно”. Вагаються з відповіддю на це питання 4,7% респондентів.

Оцінка якості освіти (система оцінок) повинна бути підрозділена на оцінки якості освіти зі сторони, умовно скажемо, зовнішнього середовища – тобто оцінки споживачів освітніх послуг і внутрішні оцінки якості в самій системі освіти. Для цього існують п’ять елементів системи освіти:

1. Органи управління освітою;
2. Освітні установи;
3. Освітні програми;
4. Вчителі;
5. Ті, хто навчаються.

В свою чергу існують чотири суб’єкти (замовники і споживачі освітніх послуг): особа; виробництво; суспільство, держава; система освіти [3].

Десятиріччями розвивалися форми і методи контролю і оцінки з боку педагога, освітньої установи і т.д. А питання – як навчити тих, хто навчається самоконтролю і самооцінці своєї навчальної діяльності залишається абсолютно відкритим.

Немає керівництва для вчителів, викладачів. Немає відповідного методичного апарату в підручниках та іншій навчальній літературі. Адже в умовах безперервної освіти, “освіта протягом всього життя” самоконтроль і самооцінка своєї навчальної діяльності стає для людини найважливішою якістю. Отже, проблема вимагає рішення у вигляді розробки відповідного науково-методичного апарату самооцінювання тими, хто навчається, а також науково-методичного апарату самооцінки педагогічних кадрів і керівників освітньої установи.

Також, сьогодення вимагає якості освітніх програм. До розробки змісту загальної освіти повинні входити як учені, працівники Міністерства освіти чи АПН України так і представники всіх сфер людської діяльності і суспільного життя, а саме: директори заводів, бізнесмени, інженери, лікарі, художники і т.д. і т.п. Адже, якщо загальна освіта повинна бути для всіх, якщо вона повинна належати всьому суспільству, то і визначати його структуру і зміст повинне все суспільство, а не тільки вчені і працівники освіти. Тобто, зміст загальної освіти повинен бути певною суспільною угодою.

Тільки тоді сумісними зусиллями може бути визначений необхідний інваріант загальної освіти, тільки тоді загальній освіті, не знижуючи його рівня, може бути додана практико-орієнтована діяльність, поряд з академічною спрямованістю.

Інституційний рівень оцінки якості діяльності освітніх організацій (установ) визначається ліцензуванням, атестацією і акредитацією освітніх установ.

В свою чергу сучасна українська практика оцінки якості освіти припускає значне посилення ролі самооцінки, само обстеження освітньої установи. Цей процес вже успішно розвивається в системі вищої освіти. Результати самообстеження розглядаються як важливий попередній результат оцінки якості діяльності освітньої установи. І надалі роль самообстеження, як ефективного інструменту оцінки якості освіти на інституційному рівні повинна зростати.

В перспективі необхідний розвиток незалежних (зовнішніх) оцінок якості діяльності освітніх установ – оцінок, отриманих в результаті незалежних від освітньої установи/організації і від системи освіти в цілому (у тому числі і від органів управління освітою) процедур, стандартизованих і універсальних (незалежні експерти, інструментарій оцінки і т.д.).

На рівні освітньої установи оцінка якості освіти представлена двома процедурами: державною підсумковою атестацією випускників (в загальноосвітній школі – ЄДІ) і проміжною і поточною атестацією учнів/студентів в рамках внутрішньої системи контролю якості освіти.

Якщо в повній середній школі тестовий інструментарій для оцінки якості підготовки учнів вводиться організацією ЄДІ, то для випускників основної школи для учнів і студентів установ професійної освіти в більшості суб’єктів України інструментарій оцінки розробляється самими освітніми установами – тобто виробники освітніх послуг самі оцінюють якість своєї
“продукції ”.

Таким чином, існуюча сьогодні практика оцінки якості підготовки випускників української системи освіти носить відомчий (галузевий) характер. Ні в постановці мети навчання ні в оцінці ступеня їх досягнення не беруть участі ні суспільні організації, ні батьки, ні працедавці як споживачі “продукту”, виробленого в системі освіти.

Наступний крок до якісної освіти визначається якістю носія знань (вчителів, професорсько-викладацького складу), який передає ці знання за допомогою різних методик тим, хто навчається. Залежно від фундаментальності отриманих знань ті, хто навчаються можуть:
- витримати конкурсні іспити під час вступу на навчання;
- пройти конкурсний відбір при влаштуванні на роботу;
- успішніше засвоювати навчальні дисципліни, що базуються на знаннях базових дисциплін, вивчених на попередніх стадіях освітнього процесу.

Виникає питання, як же визначити якість викладача. Питання це є ключовим, відповідь на нього визначатиме зміст освіти, якості навчальних програм, методику навчання, конкурентоспроможність випускників на ринку праці та інші складові якості освіти. При цьому викладач не тільки передає знання, але і формує особу учня, його світогляд і духовність. Тому якість викладача – поняття комплексне, що включає:
- рівень компетентності – знання і досвід в певній області науки і практики;
- потребу і здатність займатися викладацькою діяльністю;
- спостережливість – здатність помічати істотні, характерні особливості учнів;
- здатність встановлювати контакти із зовнішнім і внутрішнім середовищем;
- популярність;
- науково-дослідну активність;
- наявність наукової школи.

У відкритій освіті, однією з особливостей якої є дистанційність [38], тобто наявність відстані між закладом, де навчаються і навчальною задачею викладача міняються. Він займається координацією навчального процесу, консультує, керує навчальними проектами, удосконалює учбовий курс, підвищує свою кваліфікацію. Освітній процес стає високотехнологічним в ньому використовуються досягнення інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Науково-технічний прогрес приводить до появи нових засобів і предметів праці, нових виробничих і інформаційних технологій. Тому потрібна безперервна освіта з метою отримання нових знань і їх застосування в професійній діяльності. В сучасних умовах реальною необхідністю є безперервна освіта.

Характерно, що кожна з складових поняття “якість викладача” може деталізуватися і, як правило, не піддається кількісній оцінці. Наприклад, рівень компетентності визначається базовою освітою, подальшою самоосвітою наявністю вченого ступеня і званням; стажем педагогічної роботи; досвідом практичної роботи в конкретній області. Матеріально-технічна база ВНЗ характеризується наявністю і вартістю основних засобів, що забезпечують освітній процес проведення наукових досліджень і розробок (будівлі, машини і устаткування, бібліотека та ін.).

Безумовно, якість освіти залежить від мотивації персоналу. У викладачів повинен бути відповідний соціальний статус, що забезпечить привабливість викладацької роботи.

Але все ж таки в центрі освітнього процесу стоїть споживач знань – хто навчається. Саме для нього/неї читаються лекції, пишуться підручники, розробляються нові освітні технології. Тому правомірно говорити про якість учня, який є тим матеріалом, який повинен бути перетворений на кінцевий результат освітнього процесу. Якість тих, хто навчається можна охарактеризувати за допомогою наступних показників: знання, отримані раніше по профільним навчальним дисциплінам; знання комп’ютера; володіння іноземною мовою; бажання вчитися; інтелект; духовність; обдарованість; пам’ять; дисциплінованість; наполегливість; працездатність; спостережливість; планування кар’єри. Якість знань визначається їх фундаментальністю, глибиною і запитом в роботі після закінчення навчання.

Говорячи про систему зовнішніх оцінок акцентуємо увагу перш за все на органах влади. Оцінка якості діяльності органів управління освітою (або, що те ж – оцінка якості управління територіальними освітніми системами) – це, по суті, – оцінка якості діяльності територіальних освітніх систем оскільки за якість діяльності територіальної освіти відповідає відповідний територіальний орган управління освітою.

З погляду зовнішнього середовища, на вході попит на освітні послуги (з боку населення, економіки, суспільства, держави). На виході – попит на випускника освітні установи з боку особи, суспільства, економіки, соціальної сфери, держави.

Можливість забезпечення формування незалежних, у тому числі суспільних організацій, що здійснюють оцінку якості освіти, визначення їх статусу і повноважень, також є доцільним. Європейська практика оцінки якості освіти йде по шляху створення спеціалізованих акредитаційних агентств – суспільних організацій, що займаються розробкою інструментарію і методик оцінки якості, а також провідних перевірки і підтверджуючих якість освіти. В компетенцію цих агентств входить також відбір і навчання експертів, провідних обстеження, а також періодична публікація матеріалів перевірок, аналіз результатів діяльності проблем і перспектив систем якості у сфері освіти.

Крім того, однією з оцінок діяльності системи освіти є показники, наскільки сім’ям, де є діти з обмеженими можливостями здоров’я (ОВЗ) забезпечена можливість вибору умов освоєння освітніх програм відповідних типу фізичних і інтелектуальних обмежень молодої людини. Окреме питання – задоволеність отриманим утворенням випускників шкіл і професійних освітніх установ після певного часу. Ця інформація може бути отримана за допомогою соціологічних дослідів в рамках моніторингу.

Яким би не був важливим процес європейської інтеграції, не можна забувати, що Європа – це не тільки єдина валюта, співпраця в економічній і банківській сферах, але також і співпраця у сфері освіти. Ми повинні створити і укріпити інтелектуальні, культурні, соціальні і технічні основи цієї співпраці між країнами континенту. За великим рахунком вони вже були сформовані діяльністю самих університетів, які продовжують грати провідну роль на цих напрямах.

Ми повинні надати учням і студентам, а також нашому суспільству таку систему вищої освіти, яка може відкрити для них якнайкращі можливості для самостійного пошуку сфер яскравого самовираження.

Відкритий європейський простір освіти несе в собі багате джерело можливих перспектив, що враховують нашу різноманітність, але, з іншого боку викликає необхідність додатку подальших зусиль по усуненню бар’єрів і оновленню систем викладання і навчання, що сприятиме розвитку мобільності та тісної співпраці.

В першу чергу, на думку В.П. Андрущенка, нашою метою повинне стати підвищення міжнародної конкурентоспроможності Європейської системи вищої освіти та сприянню міжуніверситетських наукових та академічних контактів.

Другим серйозним кроком мають стати реальні внутрішні реформи системи освіти загалом, педагогічної зокрема. Європа має побачити в нас надійних, перспективних, а головне — привабливих і прогнозованих партнерів.

Нарешті, третім кроком має стати предметна зацікавленість перших керівників держави, прийняття урядом відповідного політичного рішення, оприлюднення на міжнародному рівні конкретної програми інтеграції вітчизняної системи освіти і науки у європейський простір, а об’єктивні і суб’єктивні передумови для цього вже визріли.

Алла Ярошенко,
доктор філософських наук, професор
Директор Інституту соціальної роботи та управління
НПУ імені М.П.Драгоманова

Маєте запитання?
Залиште
повідомлення
Запитайте за телефоном:
+38(044)288-71-00