Останні новини

Дата публікації: 14.02.2011

Учити треба тих, у кого є розум, а не лише тих, хто має гроші!

Ніколаєнко Станіслав МиколайовичТе, що українська вища школа готується до суттєвих змін, останнім часом обговорюють чи не на кожному кроці. Наміри Міносвіти значно зменшити державне замовлення в вітчизняних вишах, а також новий законопроект «Про вищу освіту» викликали неабияке обурення в суспільстві. Проте освітяни переконані – вже незабаром документ допрацюють та винесуть на обговорення громадськості.

Чи потрібен вищій школі новий закон та як саме покращити ситуацію в галузі, розповідає екс-міністр освіти, а сьогодні голова Громадської Ради освітян і науковців України, голова партії «Справедливість» Станіслав Ніколаєнко.

Станіславе Миколайовичу, чи варто, на Вашу думку, сьогодні значно скорочувати кількість державних місць у вишах?

По-перше, в ст. 53 Конституції України говориться про те, що вища освіта є доступною, безкоштовною, на конкурсній основі в вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності. По-друге, діючий Закон „Про вищу освіту” говорить, що в нас повинно бути не менше 180 студентів вишів (і 100 – технікумів) з розрахунку на 10 тисяч населення. І по-третє, в ст. 23 цього ж закону прописано, що на першому курсі ВНЗ повинно бути понад 51% студентів, які навчатимуться за рахунок держави. А відтак всі оці три вимоги разом не дають можливості скорочувати держзамовлення на 42%. Більше того, в своїй передвиборчій програмі президент зазначив, що потрібно виходити на 75% держзамовлення.

Загалом у державних і комунальних закладах навчання повинно бути за рахунок бюджету: я заплатив податки і маю право, щоб мої діти навчалися за рахунок держави. Адже вчити треба тих, у кого є розум, а не лише тих, хто має гроші! Інакше обміліє ріка знань.

В Міносвіти скорочення державних місць у вишах аргументують значним зменшенням цього року кількості абітурієнтів – теж на 42%. Але до університетів прийде близько 200 тис абітурієнтів, іще 40 тис випускників минулих років, також врахуйте випускників технікумів та профтехучилищ. Відтак цьогоріч до приймальних комісій прийде понад 240 тис абітурієнтів. Тому фактично скорочення можливе на 10-15%.

Якщо ж зменшити держзамовлення на 42%, 3,8 тис викладачів підуть «на виліт». Вони ж не можуть рік голодувати, а наступного року знову працювати! Тим паче, вже в 2012-му чисельність абітурієнтів збільшиться, а через рік іще зросте.

Чи повинно держзамовлення відповідати тенденціям на ринку праці? Адже є прогноз на 5 і навіть 20 років наперед, коли деякі спеціальності в Україні просто зникнуть.

Скажімо, Пенсійний фонд чітко знає, скільки йому потрібно фахівців, Міносвіти говорить, скільки не вистачає вчителів, Мінохорони здоров’я – скільки лікарів і т. д. Також відомо, коли хто виходить на пенсію. У минулі роки ми збільшували держзамовлення на такі галузі як будівництво, інформаційні технології, переробка сільгосппродукції, педагогічні та медичні спеціальності. Знаєте, насправді ринкові механізми не повинні диктувати – вони часто виконували роль слона в посудній лавці. От раніше бездумно зменшили держзамовлення для лікарів. І що тепер? Скільки країні сьогодні не вистачає медиків? Не менше 14 тисяч! Спробуйте за рік-два підготувати стільки лікарів! Адже кожному фахівцю треба давати житло, відповідну зарплату і т. д. Тому держава повинна розумно регулювати своє замовлення на тих чи інших фахівців. Але воно все одно повинно бути: якщо вуз має спеціалізацію юриста, ми повинні виділити йому понад 51% безкоштовних місць – для талановитих дітей-сиріт, вихідців з села, з бідних сімей. Невже в нас усі адвокати, судді і прокурори повинні бути тільки із заможних сімей? Існує і інша проблема. Сьогодні половина студентів не хочуть навчатись, а лише чекають диплома.

Новий законопроект теж став наріжним каменем у суспільстві. Зокрема він може узаконити вступні іспити у вишах (окрім середнього балу шкільного атестату та незалежного оцінювання). Чи не нівелюється таким чином роль тестів як таких?

Введення незалежного оцінювання було серйозним кроком щодо підвищення якості української освіти. Воно руйнувало стереотипи, усталені порядки вступу до університетів і зробило його більш прозорим і чесним. Але найперше ЗНО виконувало завдання справедливо оцінити знання дитини, оцінити стан вітчизняної освіти.

Якщо ж при вступі вводити третю складову – екзамени у вишах, то фактично немає сенсу взагалі говорити про незалежне тестування. Те, що сьогодні ЗНО складає 3/4, а атестат ¼ – цього абсолютно достатньо для об’єктивної оцінки знань, умінь абітурієнта. З одного боку нам школа вже продемонструвала оцінки з різних предметів, зовнішнє оцінювання дало відповіді, що ще ми збираємося перевіряти?

Тож треба прислухатися не лише до одного боку учасників навчально-виховного процесу (керівників вузів), а й до громади. Понад 80%населення України сприймає ЗНО і довіряє йому. Цю об’єктивність і возом не об’їдеш!

А чи не вважаєте, що із введенням вступних іспитів до вузів знову повернеться корупція?

Деякі вузи просто хочуть повернути свою традиційну систему відбору абітурієнта. Приміром, КПІ співпрацює з понад 250 школами і хоче зберегти цих дітей через таку пільгу як довузівська підготовка, бо їх перехоплюють інші університети. Тож не можна сказати, що всі тільки й мріють про корупцію. Але не виключаю, що є частина людей, яка про це думає.

Парламентський Комітет з питань освіти і науки то підтримує новий закон, то ні. Чи має цей законопроект переваги?

Мені імпонує те, що прибирається чотирирівнева система підготовки у вищій школі – I–IV рівні акредитації. Також добре, що хочуть прибрати „спеціаліста” – сьогодні цього освітньо-кваліфікаційного рівня немає в Європі. А ще вводять поняття «доктор філософії», інші моменти. Проте його ще потрібно шліфувати. І взагалі доцільності у прийнятті цього закону я не бачу – він концептуально нічого нового не народжує. Слід внести просто зміни до діючого закону.

Що саме у цьому документі може нашкодити освітній галузі?

Найбільша загроза в тому, що прибирається багато серйозних речей: зокрема, норма про те, що на першому курсі у вузах повинно бути не менше 51% дітей, які навчаються за держзамовленням. Таким чином, ми можемо дітей з бідних сімей не пустити в державні виші. У статті про науково-технічних працівників – випущено положення, що викладачі мають право на безкоштовне житло.

Також не можна робити жорстку прив’язку до визначення типу ВНЗ відповідно до кількості студентів. Приміром, в академії повинно навчатися не менше 3 тис студентів, а що робитимемо, коли їх буде 2 999? Закриємо вуз? Адже в Україні існують виші з потужнім історичним минулим. А в такій чисельній градації ні Кембрідж, ні Оксфорд, що входять в десятку кращих вузів світу, не стали б такими – ми їх не вважали б університетами. В Україні багато якісних, міжнародно визнаних університетів, але в них немає 10 тис. студентів стаціонару.

Але ж, погодьтеся, кількість вишів все ж потрібно скоротити, адже нерідко навіть колишні технікуми ставали університетами.

Скорочувати кількість ВНЗ треба. Але я б по переду ставив коня, а не воза. А кінь – це якість. Не чисельність повинна бути головною, а якість освіти! Відтак потрібно проводити незалежне тестування не лише при вступі до вишу, а й потім – на 2-му та 4-му курсах. Повірте, якщо це дійсно робилося б, то у нас сьогодні 70% філій не витримали б цього випробування, і їх позбавили б ліцензій.

Стосовно укрупнення університетів – воно повинно бути органічним. Якщо ми зведемо агрономічний, зоотехнічний, ветеринарний факультети з філологічним, дошкільною підготовкою – від цього ніхто не виграє. Скажімо, територіально можна поєднати 2-3 педагогічні вузи чи технічні – між собою. Коли кажуть, що в Україні більше 900 вузів – це неправда. У нас близько 350 ВНЗ, із яких близько 200 університетів. В Сеулі, в Південній Кореї сьогодні понад 200 університетів. І що це відстала країна?

Які актуальні проблеми в системі освіти, на ваш погляд, потребують негайного вирішення?

Найбільш суттєва проблема – якість та застарілий, несучасний зміст освіти. Це держстандарти (їх затверджують раз на 10 років), підручники, посібники, програми. Тому, по-перше, – аж болить, аж кричить! – потрібна Державна програма оновлення змісту освіти. Погляньте, у нас є вузівські спеціальності, по яким досі не розроблені держстандарти! Приміром, при підготовці юристів: Харківська школа висуває один стандарт, а Київська – інший.

Треба створити Центр змісту освіти, що складатиметься з багатьох інститутів: академії педнаук, національної академії та галузевих. Наприклад, один з підрозділів займатиметься природничо-математичними науками. Він порівнюватиме все, що робиться в математиці в усьому світі. Приміром, у кількох базових країнах: Німеччині, Англії, США, Японії, Китаї, Росії. Другий напрямок – якщо в нас підручник пишеться раз на 5 років, то слід видавати щорічний посібник з новими досягненнями. І третє – подача матеріалу, методика.

Академія педнаук має 11 інститутів, але нині їхня головна мета – готувати вчених, писати дисертації. А вони повинні займатися змістом освіти, гострими проблемами освіти і виховання. Приміром, чи дає Академія педнаук дає відповідь на запитання: чому взагалі в Україні існує сирітство? Чому 2/3 вчителів за перші три роки йдуть з роботи? Також немає досліджень із зовнішнього оцінювання тощо. А в АПН є сильні вчені, які можуть допомогти країні.

Друга проблема – поєднання освітнього, виробничого та наукового процесів, т.з. інноваційна трійна спіраль. В нас немає технічних засобів навчання, наша профтехосвіта сьогодні взагалі залишилась без бази! Скажімо, щоб підготувати газоелектрозварювальника, він повинен використати 30 кг електродів, а ми його вчимо чисто теоретично. Відтак треба стимулювати бізнес – він хоче, щоб до нього на роботу прийшли кваліфіковані кадри, але нічого для цього не дає. Потрібно змінити кілька законів, щоб бізнес міг хоча б 3–5% від фонду оплати праці включати у собівартість продукції. Таким чином підприємства зміцнять матеріальну базу навчальних закладів – адже не секрет, що 85% засобів навчання безнадійно застаріли.

Звідси ще одна проблема – сьогодні студента без досвіду роботи ніхто не бажає брати на роботу. Більше того, на практику! Приміром, в Німеччині якщо на одному підприємстві працюють 30-50 чоловік, тут вже необхідно забезпечити 2-3 місця для студентів-практикантів. Ось це і є дуальна система підготовки кадрів: теорію молодь вивчає 3-4 дні на тиждень у ліцеї за рахунок держави, а практику забезпечує бізнес. Тому нам теж не завадить прописати подібні норми в нашому законодавстві.

Розвиток науки також кульгає…

Звичайно, тому в університетах не менше третини фінансування повинно йти на науку. А ще потрібно зменшити науково-педагогічне навантаження – викладач повинен мати не більше 500 годин замість 900. Тільки тоді він зможе індивідуально працювати зі студентами! Дослідницьким університетам слід передавати із академій науково-дослідні університети.

Коли я був в Японії, відвідав Токійський університет. Заходжу до аудиторії, а там о 9-й вечора сидить професор з групкою студентів. Цікавлюся: а що ви тут робите? І викладач показує мені мох, котрому не потрібна земля – із навколишнього середовища він бере тепло, воду і гази і виробляє білок. Хочуть зробити його їстівним.

Або іще один цікавий приклад. Для вирощування рису на теплому півдні Японії немає родючих ґрунтів. А на півночі, де земля є, надто холодно. Ось в університеті й придумали вихід: встрілюють у клітини рису ген холодостійкої риби, щоб культура могла рости при більш низькій температурі.

Виходить, якщо і для педагога, і для учня, студента створити необхідні умови, наука не йтиме з-під палки?

Безумовно. Адже все починається і закінчується вчителем, викладачем, аспірантом. Зарплату слід збільшити хоч на половину. Якщо педагог і надалі буде в такому принизливому становищі, він нічого не зробить – у нього сьогодні немає сучасних засобів, він не може йти в ногу з часом. Потрібно в вишах, школах запроваджувати електронну, медіа освіту. Зараз існують лабораторні роботи з фізики, біології, хімії. Скажімо, ви віртуально можете змішати хімічні елементи і побачити, як відбувається реакція. Ось таким чином ми повинні розробити різноманітні завдання з різних предметів, створити спеціальні мультфільми! Чому в нашій країні немає навчальних ігор та мультиків? Президент США Барак Обама торік виділив 4 млрд доларів на створення мультфільмів з природничо-математичних ат гуманітарних дисциплін. Чому б і нам у цікавій ігровій формі не показати дітям закон Ома? От поїдьте в Швецію і увімкніть місцеве телебачення: там один професор доводить теорему Вієта, інший знайомить з культурологією, третій – з історією країни. Тож кожен український телеканал мусить демонструвати мінімум 10-15% пізнавальних освітніх програм, що треба прописати в ліцензії. Вранці не рекламу тарілок, прокладок чи сковорідок крутити, а показати дітям цікаву освітню програму.

Інна Ковалів, журналіст газети «Урядовий кур’єр»

Скорочений варіант інтерв’ю вийшов 12 лютого 2011 року в газеті «Урядовий кур’єр»

Маєте запитання?
Залиште
повідомлення
Запитайте за телефоном:
+38(044)288-71-00