Проецируя все происходящее в Грузии на нас, можно с большой уверенностью то же сказать и об Украине. У нас днем с огнем не сыщешь ныне квалифицированного сварщика или фрезеровщика, столяра или плиточника, электрика и, даже, толкового водителя. Ведь те, кто ездят на маршрутках или убирают тракторами снег на улицах – это потенциальные нарушители правил дорожного движения.

По статистическим данным в Украине за 2010-2011г.г. число студентов на 10 тысяч населения составляло 550 человек, а учащихся профтехцчилищ почти в 6 раз меньше. В Харькове на одного будущего молодого рабочего приходится 14, а в Киеве – 28 студентов. Такой перекос чреват последствиями. Не страшно, когда человек с высшим образованием выполняет квалифицированный рабочий труд. Многим профессиям (наладчик ЧПУ, программист, компьютерщик-деловод, электрик-монтажник) это на пользу. Но дело оказывается сложней. Выпускники многих вузов не могут работать рабочими, а по профессии им некуда устроиться.

Существующая система профтехобразования устала бороться с государством за выживание, против разграбления. Государственные профтехучилища имеют устаревшую базу. Ныне их вообще государство сбагрило на местные бюджеты. Изношенность оборудования в машиностроительных, аграрных, полиграфических, транспортных и др. училищах составляет 96%. За последние 2 года в Украине не издано ни одного учебника для будущих рабочих! Частные профессионально-технические учебные заведения, не имея ни кадров, ни базы штампуют низкоквалифицированных рабочих, в т.ч. водителей, что особенно видно по ДТП на дорогах. Государственная служба занятости паразитирует на процессах переподготовки кадров, усугубляя проблемы в этой системе.

Вывод напрашивается простой. Государство не способно решить проблему подготовки рабочих кадров. А это чревато глубоким социально-экономическим кризисом. Ибо доказано, что деквалификация на один рабочий разряд в производстве ведет к 10% уменьшения производительности труда.

Что же делать? Нужна радикальная революция в системе подготовки кадров. Следует на законодательном уровне осуществить переход от чисто государственной к дуальной системе подготовки рабочих. Такая система действует в Германии и других странах. Государство финансирует теоритическую подготовку и социальную защиту будущих рабочих, а бизнес – практическую подготовку. Учащиеся три дня учат теоретические предметы в лицеях, а остальное время отрабатывают практические умения и навыки на производстве. Для этого в Налоговый Кодекс надо внести изменения, которые позволят бизнесу суммы до 5% фонда зарплаты направлять на подготовку кадров и, при этом, включать их в валовые расходы предприятий. Сумма за год набежит по стране немаленькая – около 15 миллиардов гривен. Ныне на всю систему профтехобразования тратится мизер – около половины этой суммы. Отсюда бедственное положение профтехучилищ, да и вузов тоже. Законодательно нужно обязать предприятия создавать рабочие места для прохождения практики как для рабочих, так и студентов.

Уверен, что позитивных изменений не достичь, если проблемой подготовки рабочих кадров будет заниматься нынешнее интегральное министерство образования, созданное по принципу – у семи нянек дитя без глаза! Новые программы, содержание образования, современные методы, прямые договора с предпринимателями – все это устарело на век. Нужно создавать Национальное агентство по подготовке рабочих кадров. Стратегическое руководство Агентством должен осуществлять Наблюдательный совет из представителей работодателей, учебных заведений, государства и профсоюзов.

И еще об одном. О центральной фигуре в подготовке рабочих. О фигуре мастера-наставника, профессионала, способного «блоху подковать». Если государство не найдет способа их стимулировать, бережно растить и поддерживать ничего путного с этой затеи не выйдет. Ныне в Украине в системе профтехобразования работает немногим больше полтора десятка тысяч педагогов производственного обучения. Нужна современная оплата труда и система их стимулирования. Ибо за зарплату в 1,5 тысяч гривен на эти должности никого толкового не найдешь.

И как ни крути, уважаемый читатель, мы никак не пройдем мимо проблемы оплаты труда в Украине. То что зарплата составляет около 32% от ВВП страны – это беда! В США, Европе – этот показатель более чем в 2 раза выше. Отсюда следует, что в год в Украине наемным работникам не доплачивают около 500 миллиардов гривен. Отсюда и популярность всех рабочих и инженерных профессий!

Подытоживая эту статью, скажу что проблема подготовки качественных рабочих, инженерно-технических кадров – это проблема номер один для экономики страны, ее национальной безопасности.

Нужны конкретные шаги, нужна государственная воля. Есть ли она – поживем-увидим.

Станислав Николаенко,
доктор педагогических наук,
председатель партии «Объединенные левые и селяне»

№ з/п

Запропонована стаття Кабінетом Міністрів України

Пропозиція

Обґрунтування

1

2

3

4

10. Обсяг видатків на підготовку кадрів за державним замовленням розраховується виходячи з нормативу фінансової забезпеченості на одну особу, яка навчається, відповідно до методики розрахунку фінансування, затвердженої Кабінетом Міністрів України. 9.Розміщення державного замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою здійснюється державними замовниками на основі пропозицій міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій з урахуванням ліцензійних обсягів і результатів акредитації вузів на принципах відкритості та прозорості, рівноправності, об’єктивного та неупередженого оцінювання можливостей вузів. Порядок розміщення державного замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою затверджується Кабінетом Міністрів України. 10. Фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою здійснюється в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста вісімдесяти студентів в університетах, академіях, коледжах та ста студентів у технічних коледжах.11. Обсяг видатків на підготовку кадрів за державним замовленням розраховується виходячи з нормативу фінансової забезпеченості на одну особу, яка навчається, відповідно до методики розрахунку фінансування, затвердженої Кабінетом Міністрів України.   Норма в 180 чоловік на десять тисяч населення визначає мінімальну кількість студентів, які навчаються за рахунок держзамовлення і забезпечує рівень середньоєвропейських показників.! Не можна проводити конкурси, тендери на підготовку кадрів у державних вузах. Це приведе до корупції, втрати вузами статусу бюджетних установ. 7 Ст. 67 п.7Розмір плати для отримання відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня, підвищення кваліфікації встановлюється вищими навчальними закладами у грошовій одиниці України — гривні з урахуванням визначеного в установленому порядку офіційного індексу інфляції за попередній календарний рік, не може змінюватися протягом строку дії укладеного договору та підлягає оприлюдненню у друкованих засобах масової інформації, інформаційних джерелах вищих навчальних закладів. Розмір плати для отримання відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня, підвищення кваліфікації встановлюється вищими навчальними закладами у грошовій одиниці України — гривні з урахуванням визначеного в установленому порядку офіційного індексу інфляції за попередній календарний рік, не може змінюватися протягом строку дії укладеного договору на весь термін навчання та підлягає оприлюдненню у друкованих засобах масової інформації, інформаційних джерелах вищих навчальних закладів.  Щоб не допустити примусового переукладання контракту. Кожного разу буде нова сума, це приведе до збурення студентства. Тому контракт – на весь термін навчання. 8 Ст.6 п.5Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетентостей для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для певного виду економічної діяльності.…   Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетентостей для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для певного виду економічної діяльності.Підготовка магістрів здійснюється за програмами магістра-дослідника та магістра практичного спрямування.… Світова практика свідчить, що на магістра-дослідника після бакалавра йде 20% студентів. Уряд буде скорочувати підготовку магістрів, все буде переводитись на комерційну основу.Окрім того, якщо взяти термін підготовки бакалавра 3 роки і, навіть, 4, то цього явно недостатньо для підготовки інженера. Тому, якщо не ввести програму підготовки магістра-практика, то ми зруйнуємо інженерну підготовку, знищимо випускні кафедри. 9 Ст. 10 п.9Післядипломна освіта здійснюється академіями, інститутами післядипломної освіти, відповідними структурними підрозділами вищих навчальних закладів, наукових, навчально-наукових установ у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.  Післядипломна освіта здійснюється академіями, інститутами післядипломної освіти, відповідними структурними підрозділами вищих навчальних закладів, наукових, навчально-наукових установ у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.Головним науково-методичним закладом в системі післядипломної освіти є вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України». Нині в Україні діє мережа інститутів, академій післядипломної освіти вчителів. Але вони перебувають у невизначеності, відсутній науково-методичний центр їх діяльності. Такий запис дозволив би кардинально поліпшити їх діяльність.

 Завантажити пропозиції можна тут.

Законопроект уряду спрямований на жорстке адміністрування діяльності вузів, надає владі додаткові розпорядчі функції, у ньому більше трьох десятків посилань на постанови КМУ, які після прийняття закону треба затвердити, що може знівелювати весь закон.

Окрім того, урядовий закон скоротить за 5 років число бюджетників – на 45 тис. студентів в університетах та на 90 тис. в технікумах.

Закони Яценюка, Оробець та Мірошниченка спрямовані на лібералізацію освітнього процесу, автономію університетів. В них багато корисного, але є і спроби змінити порядок держзамовлення, перейти на т.з. конкурентні види його формування, застосувати принцип «гроші ходять за дитиною», виділення грантів. Такий підхід може привести до руйнації державних вузів, перетворить їх з бюджетних установ у статус отримувачів коштів, а потім і їх приватизації. Перехід у статус отримувачів бюджетних коштів означає додатковий податковий тягар на вузи в сотні мільйонів гривень. А це приведе до подальшої комерціалізації освіти, збільшення плати за навчання, знищення непрестижних технічних, природничих, педагогічних та інших спеціальностей.

Голова партії «Об’єднані ліві і селяни», професор Станіслав Ніколаєнко виступив на круглому столі з аналізом запропонованих законопроектів. Він застеріг суспільство від того, щоб вищу освіту ще більше адмініструвати, або навпаки – кинути її в хаос непродуманих реформ. І взагалі, зазначив Ніколаєнко, треба змінити ставлення держави до освіти, зробити її пріоритетом, перш за все, виконувати закон «Про освіту» і щорічно спрямовувати на галузь не менше 10% ВВП. В цьому році парламент і уряд не додають 60 мільярдів на потреби освіти із необхідних 150 мільярдів гривень! Екс-міністр освіти застеріг присутніх від недолугого наміру готувати в університетах за три роки бакалаврів. Він наголосив також, що жоден законопроект не вирішує проблему стосунків між бізнесом і освітою. В структурі бюджетів університету доля бізнесу не перевищує 1%. Так розвиватись українська освіта не буде!

Без чіткої державної політики, стратегії розвитку країни, ґрунтованої на науковому підході, нічого в країні не зміниться, підкреслив Ніколаєнко.

Прес-служба Громадської Ради освітян і науковців України

Семінар провели: Сергій Курбатов, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту вищої освіти НАПН України та науковий співробітник Центру російських та євразійських досліджень Університету Уппсали, Швеція; Андрій Кашин, менеджер проектів, Київський міжнародний інститут соціології.

Організатори тренінгу мали на меті ознайомити учасників з розумінням університетської місії в сучасних умовах та специфікою основних моделей університету ХХІ сторіччя. Окрему увагу було приділено внеску університетів у розвиток суспільства та місцевих громад.

Програма семінару:
• 10.00 – 10.15 – Відкриття семінару
• 10.15 – 11.00 – Університетська місія: історична ретроспектива та сучасний стан (Сергій Курбатов)
• 11.00 – 11.15 – Запитання і відповіді
• 11.15 – 11.45 – Перерва на каву
• 11.45 – 12.45 – Третя місія університету та її відображення в сучасних університетських рейтингах (Андрій Кашин)
• 12.45 – 13.00 – Запитання і відповіді
• 13.00 – 13.30 – Чи можна ідентифікувати специфічні риси університетської місії в сучасній Україні? Загальна дискусія.

У роботі круглого столу взяли участь:
1) Клименко Леонід Павлович (ректор ЧДУ ім. Петра Могили)
2) Трунов Олександр Миколайович (перший проректор ЧДУ ім. Петра Могили, голова Миколаївської обласної організації ГРОНУ)
3) Багмет Михайло Олександрович (проректор з науково-педагогічної роботи та питань розвитку ЧДУ ім. Петра Могили)
4) Пронкевич Олександр Вікторович (директор Інституту філології, модератор семінару)
5) Шевчук Олександр Володимирович (декан факультету міжнародних відносин, співорганізатор семінару)
6) Ситченко Анатолій Люціанович (проректор з науково-педагогічної роботи МНУ ім. Сухомлинського)
7) Каськова Ганна Леонідівна (заступник начальника Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації)
Трофімова Жанна Олександрівна (фахівець по роботі зі студентами, викладач кафедри економіки та управління ПСІ КСУ)
9) Олійник Анатолій Іванович (директор Миколаївського коледжу економіки та харчових технологій)
10) Бобіна Олег Валерійович (директор Гуманітарного інституту НУК ім. адм. Макарова)
11) Козачук Максим (голова студентської колегії)
12) Фоміна Дар’я (заступник голови студентської колегії)
13) Недбай Лілія (студентський декан факультету політичних наук)
14) Луценко Єлизавета (студентський декан Інституту філології)
15) Спиця Ольга (представниця студентського прес-центру Інституту філології)
16) Чиченін В’ячеслав (представник преси)
17) Сай Дмитро Вікторович (аспірант кафедри соціальної роботи, психології і педагогіки ЧДУ ім. Петра Могили)
18) Горкуша Євгенія Володимирівна (аспірантка кафедри соціальної роботи, психології і педагогіки ЧДУ ім. Петра Могили)
19) Байрозян Роланд Станіславович (голова Миколаївської міської молодіжної громадської організації «Альтер-Спорт»)
20) Павлюк Христина Богданівна (заступник директора Інституту філології, співорганізатор семінару)

Інформаційно-технічне забезпечення заходу здійснювали журналісти каналу «Сатурн» та співробітники прес-центру ЧДУ ім.П.Могили (Гашкова Г. І., Спиця О.)

Наприкінці семінару відбулася загальна дискусія з проблеми ідентифікації специфічних рис місії сучасного університету в Україні. В обговоренні взяли участь організатори та учасники круглого столу: Каськова Г. Л., Трунов О. М., Шевчук О. В., Пронкевич О. В., Ситченко А. Л., Олійник А. І., Чиченін В., Фоміна Д., Горкуша Є., Сай Д. В.

У підсумку було зазначено:
• в Україні є університети, здатні конкурувати із провідними світовими університетами;
• університети повинні здійснювати активний вплив на економічне, соціальне, культурне життя регіону та країни;
• на базі вищих навчальних закладів, окрім навчальної та наукової діяльності слід активно реалізувати інші форми роботи (трансфер технологій, проведення досліджень на замовлення комерційних компаній, програми обміну для студентів і викладачів, адаптування навчальних програм до потреб ринку праці, професійно орієнтоване навчання тощо).

Голова Миколаївської
обласної організації ГРОНУ О. М. Трунов

Дорогі товариші, колеги!
Шановні співвітчизники!

В ці святкові дні прийміть найщиріші вітання з нагоди Нового – 2012 року та Різдва Христового!

Ми впевнені, що в Новому році разом зможемо подолати всі проблеми, зробити все, щоб Україна стала міцною і єдиною, демократичною і справедливою державою, рідною матір’ю для всіх громадян!

Хай незгасаюче світло різдвяної зірки, світло любові, примирення стане для Вас, Ваших сімей джерелом життєвої наснаги, оптимізму, впевненості у намірах та справах.

З води і роси Вам!

З повагою,
Голова ГРОНУ Станіслав Ніколаєнко

ЛУЦЬКИЙ НЕ ДОБРЕ РОЗУМІЄТЬСЯ НА ЦІЛИХ ГАЛУЗЯХ ОСВІТИ

Станіславе Миколайовичу, не так давно у Верховній Раді розгорівся скандал навколо призначення головою парламентського комітету з питань освіти і науки нардепа-регіонала Максима Луцького. Деякі експерти таке рішення розцінили як ляпас вітчизняній системі освіти. На вашу думку, чого можна очікувати на цій посаді від кума Табачника?

Позитиви є такі. Він – молодий чоловік і якщо схоче, то зможе чомусь навчитися. Що стосується, наскільки він готовий до цієї посади, поживемо-побачимо… Як на мене, Максим не досить добре розуміється на цілих галузях освіти, наприклад, дошкіллі, позашкіллі, середній школі, ПТУ. Звичайно, він пройшов певну школу, працював проректором в НАУ, став депутатом. Мені його свого часу запропонували заступником міністра з економічних питань, але зрештою ми вирішили відправити його на зв`язки з Верховною Радою. Він працював там. Він бачив, як це все робилося, але в безпосередній розробці законодавчих, нормативних актів, участі не брав.

Йому буде складно, і я не переконаний, що йому вдасться підняти Комітет на певний рівень, проте я готовий йому допомогти. Сьогодні, якби у мене була така можливість, я середню школу, дошкілля і позашкілля виділив би в окреме міністерство і назвав би його міністерством освіти. Воно б опікувалося лише садками, школами, позашкільними установами. Адже це фундамент. На жаль, у МОН ще при мені школа була на другому місці, я її весь час намагався підтягнути, а зараз вона десь на третьому-четвертому. Додалися спорт, молодь і вона загубилася та школа.

Подивіться, сьогодні існує цілий департамент з обслуговування міністра. При мені це було 3 особи – дві секретарки та один помічник.

До речі, там, в Комітеті, окрім Катерини Самойлик, школу добре ніхто і не знає. Якщо ж взяти експертів по вищій школі, то там, звичайно, є кілька осіб. Зокрема, Віталій Курило. Мені здається, саме він був би найсильнішою кандидатурою на цю посаду.

МІНІСТЕРСЬКИЙ ЗАКОН ПРО ВИЩУ ОСВІТУ ПОРУШУЄ КОНСТИТУЦІЮ

Тільки-но Луцький став головою Комітету, він одразу ж зареєстрував у парламенті проект постанови про відкликання законопроекту «Про вищу освіту» свого конкурента – Юрія Мірошниченка, який вже підтримали депутати. Чи означає це, що тепер зусиллями Луцького міністерський закон отримає зелене світло у ВР?

Я б не був таким вже категоричним. Утім, те, що він мав до нього відношення, те, що він лобіюватиме його і допомагатиме Табачнику реалізовувавти його міністерську позицію – це однозначно. Тобто те, що Луцький і Табачник – це одна команда – абсолютно зрозуміло. Але справа в тому, що цей закон не допоможе вищій освіті, кардинальних змін у підвищенні її якості він не несе. Ба, навіть порушує Конституцію (у цей момент Станіслав Ніколаєнко дістає роздрукований екземпляр законопроекту, де ручкою перекреслені окремі статті, а на деяких з боків дописано SOS – Авт.)

Йдеться про зменшення в статті 66 проекту Закону обсягів держзамовлення, виходячи із діючих нормативів на 10 тисяч населення. Так, із 180 до 170 осіб передбачається зменшити число людей з вищою освітою на 10 тис. населення для університетів і академій та із 100 до 80 осіб для навчання у коледжах. При такому підході за п’ять років буде недобрано за рахунок бюджету до вузів 45 тисяч осіб, а до технікумів – 90 тисяч студентів!

Наскільки я пам`ятаю, ви неодноразово, у тому числі в коментарях УНІАН, висловлювалися за те, щоб внести зміни до вже діючого закону «Про вищу освіту», бо запропонований міністерством законопроект не тягне на окремий документ…

Я глибоко переконаний, що цей законопроект не носить принципово нових речей, які б потребували прийняття нового закону. Тому найкраще було б підготувати Закон про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів з питань вищої освіти. Тоді можна було б внести зміни до Бюджетного, Податкового і Земельного Кодексів і до самого закону Про вищу освіту.

Звісно, у запропонованому міністерством варіанті є кілька важливих речей, зокрема, вилучення освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста (залишаються бакалавр і магістр), запровадження наукового ступеня доктора філософії, нова класифікація вишів. Утім, не вирішені питання фінансово-господарської самостійності, автономії університетів. Для того, щоб виш був насправді незалежний, йому потрібна не лише академічна, але й фінансова автономія.

При цьому, коли ми говоримо про автономію вишів, це зовсім не означає можливість працювати на неораному полі, тоді це – анархія. Перш за все, це правила гри, однакові для всіх університетів, держави, бізнесу, для всіх.

У Законі не вистачає норми, яка б упорядковувала численні перевірки контролюючих органів. Треба, щоб вони здійснювалися не частіше, ніж раз на 5 років.

Що стосується нової норми про конкурсне держзамовлення, то я опитав десятки ректорів і людей, які пов’язані з освітою і всі разом ми дійшли висновку: якщо ми знищимо існуючу систему формування держзамовлення, то ми прийдемо до тієї ситуації, що склалася у Державному центрі зайнятості. І мені здається, так і підкресліть, що дехто хоче досвід Служби зайнятості перенести на діяльність українських університетів. Щоб з кожного університету за підсумками тендеру цупити гроші. Тому я категорично проти цього.

При цьому я не згоден із самим терміном держзамовлення. Держзамовлення може бути на хліб, м`ясо, верстати, автомобілі, ракети, танки. Ми ж маємо вести розмову про підготовку фахівців для потреб держави. І не можна сьогодні валянки і акумулятори разом із студентами і учнями міряти. Є Конституція, яка каже, що кожен громадянин України має на безоплатній основі здобувати повну середню освіту. Друге – він має право здобувати робочу спеціальність, потім вища школа – на конкурсній основі. І в статті 53 Конституції ніде не написано: в рамках держзамовлення…

ЯКЩО КОЛЕКТИВ КПІ ПІДТРИМУЄ ЗГУРОВСЬКОГО, ТО ДУМКА ТАБАЧНИКА ВЖЕ НІКОГО НЕ ЦІКАВИТЬ

Наразі у ЗМІ та й у студентському середовищі активно обговорюється питання затягування МОН з оголошенням конкурсу на посаду ректора КПІ. Як ви гадаєте, навіщо Табачник з цим зволікає?

Крапку в дискусії навколо того, хто повинен бути ректором того чи іншого університету повинен ставити науково-педагогічний колектив. Якщо науково-педагогічний колектив одного з найкращих університетів України, який очолює голова асоціації технічних вузів, академік Згуровський, визначиться, що цією людиною повинен бути саме він, то індивідуальна думка Ніколаєнка чи Табачника, вибачте, вже нікого не цікавить. Не думаю, що декани, викладачі, завкафедрами, студенти зацікавлені, щоб університет очолювала людина, яка приведе його до розпаду. Колектив делегуватиме кращого. Якщо ж міністерство з цим не згодне, то нехай наведе свої аргументи, викладе претензії, організує перевірку. Бо сьогодні ми чуємо тільки, що його то там скубнуть, то там вкусять. А відвертого діалогу немає.

Тоді напрошується запитання, навіщо ви заважаєте людям працювати? Є недоліки, підкажіть, прийдіть на вчену раду, скеруйте.

Я так розумію, що тут є особисте. Є зацікавленість у тому, щоб, позайматися матеріальною базою КПІ. Адже у володінні вишу – сотні гектарів землі в центрі Києва, кілька оздоровчих баз, велика кількість різноманітних приміщень, лабораторій і таке інше. Але найцінніше, що є в КПІ – це його люди. Вчені. І я вважаю, до речі, що Комітет ВР на чолі з Максимом Луцьким мав би висловити свою позицію з цього приводу. Бо те, що зараз коїться з КПІ – недопустимо. До речі, аналогічні ситуації у нас вже виникали у Вінниці, Харкові, Донецьку…

…Острозькій академії

І там також.

Ви знаєте, тамтешній ректор Ігор Пасічник – це унікальна людина. На його нервах, на його розумі із попелу піднялася ця академія. Це XVI сторіччя, це один із перших вишів на території Східної Європи, з Острога прийшли люди в Київ, організували Києво-Могилянку, а потім пішли в Москву. І ми не повинні це забувати. Острог, як і Могилянка, були центрами православ`я, науки, писемності. Я так розумію, що особисті погляди Пасічника не збігаються з поглядами нинішньої влади. Але ж ректор не повинен займатися політикою, і, наскільки, я знаю, Пасічник по-європейськи налаштована людина, тому його переконання не мали б суперечити стратегії розвитку нашої країни й просуванню її до Європи, які сповідує президент.

ЧОМУ ДО МІНОСВІТИ НЕ ПРИЄДНАЛИ УНІВЕРСИТЕТИ КУЛЬТУРИ? БІДНІ НЕ ПОТРІБНІ?

Відомчі ВНЗ на початку наступного року Дмитро Табачник бере так би мовити під своє крило. Аграрні, медичні, транспортні та інші виші передають у підпорядкування Міністерства освіти, молоді і спорту. Виші, що потрапили “під роздачу”, переповнює тривога. Як ви вважаєте, чи є у них привід хвилюватися?

Ця задумка – не нова і в принципі правильна. Але, як каже один мій старший товариш, «теоретически – лошадь, а практически – не везет».

Я боюся, аби переведення у підпорядкування одному міністерству не вилилося у злиття ВНЗ, поглинання менших більшими. Тому що закривати і руйнувати – це не реформи, це знищення.

У мене є така інформація, що міністр аграрної політики подав проект постанови Кабміну про повернення аграрних вишів у склад міністерства. І всі ректори аграрні дружно підтримують це подання. Хоча по великому рахунку мене дивує, чому до МОНМС не приєднали університети культури? Хтось мені пояснив, мовляв, бідні не потрібні. Але я вважаю, що університети культури найперші могли б приєднатися до Міносвіти. І ще одне, чому це розпорядження вийшло під кінець року, і всі організаційні питання треба вирішити негайно? Для того, щоб як слід організувати цей процес, треба набагато більше часу.

А чи можуть при передачі загубитися шматки землі, що належать університетам?

Не виключаю. Бо вони губляться регулярно. Це не безпідставні побоювання. Тому в законі треба чітко записати, що вилучення земельних ділянок у вузів взагалі не допускається. Але, якщо вже є така необхідність, то лише за погодженням на таємному голосуванні Вченої ради або колективу. Але це – виключення, правило – нікому ніякої землі, жодного квадратного сантиметру.

Перейдемо до школи. Уже відомо, що у регіонах місцеві влади активно звертаються до уряду за дофінансуванням, оскільки у місцевих бюджетах коштів вистачає виплатити у грудні лише аванс вчителям, а в деяких не вистачає і для цього. Деякі політики вже кажуть про те, що за таких умов до гучних акцій чорнобильців невдовзі можуть приєднатися і педагоги. На вашу думку, такий розвиток подій можливий?

Завдання вчителя – навчати і виховувати, і якщо вже вчителі вийдуть – то це біда. Проте я не виключаю такого. Сьогодні в частині областей з грудня місяця заробітні плати вчителям не виплачуються, людей змушують йти у відпустки за власний рахунок. Звісно, є проблеми всередині країни, але не слід забувати і про зовнішню кризу.

В світі 160 трильйонів доларів випущено фінансових паперів, зобов`язань різних, а валовий продукт сумарний всього світу – це 45 трильйонів. Тобто сьогодні фінансових зобов`язань у три-чотири рази більше, ніж реальний валовий продукт. Цей фінансовий пухир врешті лопне. Це все б`є, у тому числі, і по Україні, нашій освіті. Усі ми пам’ятаємо, як вчителі виходили під вікна Азарова…

Зараз фактично кожному шкільному вчителю щомісяця не доплачують півтори-дві тисячі гривень, а кожному викладачу вищої школи – у середньому 2-2,5 тисячі грн. За законом, середня ставка в освіті має бути на рівні зарплат у промисловості. Там це зараз близько трьох тисяч гривень, а ставки в школі – 1100–1500. То про що ми говоримо?!

Як ви ставитеся до того, що під Євро-2012 підлаштовують навчальний процес по всій Україні?

Взагалі я палкий прихильник спорту і донедавна регулярно грав у футбол. Але я вважаю, що проект Євро-2012 не виправдає усіх сподівань, що на нього покладають. Ну немає в Україні буму розвитку спорту. Зарядку як не робили в школах, так і не роблять. А так вийшло, що у нас бюджет розтягли, за рахунок бюджету поживився бізнес.

Якщо ми говоримо про вплив на школу, то в тих містах, де дійсно пройдуть змагання, можна підкорегувати навчальний процес. І так, до речі, робив увесь світ. Але, щоб усю країну на диби ставити – це зайве.

У 2011 році, офіційно проголошеному президентом Януковичем, Роком освіти та інформаційного суспільства, влада скоротила фінансування освіти і науки на 1,5 млрд гривень. Чого варто чекати у бюджеті на наступний рік?

У проекті бюджету на 2012 рік стоїть цифра приблизно 91-92 мільярди. Це 6,1% ВВП. А потрібно 10%. І ми на з`їзді освітян на цьому особливо наголошували. 10% – це було б 150 мільярдів. Різницю можна легенько порахувати: не вистачає 59 мільярдів. А це означає, що батьків і надалі обдиратимуть, бо дітей як не харчували, так і не харчуватимуть, що в лабораторіях як не було хімічних реактивів, матеріалів, так і не буде і список можна продовжувати.

У МЕНЕ НЕМАЄ ЗІРКОВОЇ ХВОРОБИ

Коли наприкінці літа почалися розмови про можливу відставку Табачника і крісло під міністром нібито захиталося, подейкували, що найвірогіднішими претендентами на це місце є ви та Василь Кремінь. Зрештою Табачник зберіг «місце під сонцем». Проте, чи Ви не відкидаєте такої можливості колись ще покерувати українською освітою?

Я вже в такому віці і з таким досвідом, що бігти за першим дзвінком не буду. Якщо дійсно виникне потреба і хтось запропонує працювати, то я скажу: от, будь ласка, моя програма. Якщо на неї погоджуються – я йду, якщо ж мені кажуть: ми пропонуємо тобі закривати школи, скорочувати те й інше, я на таке не згоден. Уже моє волосся сиве і мій статус такого не дозволяють.

Повірте, у мене немає зіркової хвороби. Я не вважаю, що посада міністра – це мед, ні, це передінфарктний стан. Особливо зараз, коли навчальний процес заполітизували так, що щоб ти не зробив, добре чи погане, усе критикуватимуть… Це ж якого Святого Луку треба привести на цю посаду, щоб його з першого ж дня не почали терзати?! Якщо у людини є совість, то вона цього просто не витримає. А от якщо замість совісті – підошва залізобетонна чи каучукова – тоді, будь ласка…

Розмовляла Наталя Овсієнко

Мішуков О.В. – талановита особистість, прекрасний педагог, вчений, душа і організатор Херсонського гуманітарного ліцею. Крім таланту вченого він мав добрі режисерські якості, за що йому було присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».

На жаль, Олег Васильович не встиг пропрацювати і року на посаді ректора університету. Багато його задумів, мрій так і не здійснилися. Але залишилися ідеї, наукові праці, сотні і тисячі студентів, прекрасних учнів і молодих вчених.

Світла пам’ять про Велику людину, талановитого Вченого і Педагога Мішукова Олега Васильовича назавжди залишиться в нашій пам’яті і наших серцях.

З глибоким сумом,
Голова правління ГРОНУ, С.М. Ніколаєнко

- Станіслав Миколайович, з’їзд освітян схвалив новий проект Закону про вищу освіту. Як Ви його оцінюєте?

- Те що з’їзд схвалив Закон нічого не змінює. Більшість делегатів не є працівниками вузів і навіть його не читали. Нова редакція Закону «Про вищу освіту» не дає відповідей на поставлені життям проблеми. Зокрема не вирішені питання фінансово-господарської самостійності, автономії вузів. Внесені прогресивні, на перший погляд, положення ст. 66 Закону про те, що надходження до спеціального фонду університетів не оподатковуються є, по-суті, формальними і не будуть діяти, бо потребують відповідних змін до Бюджетного і Податкового Кодексів.
Право вузів відкривати рахунки, зокрема депозитні, отримувати кредити в банках, потрібно підтвердити змінами до Бюджетного Кодексу.
Закон потребує норми про упорядкування численних перевірок, заборону втручання в діяльність університетів контролюючих органів. Здійснювати планові перевірки не частіше, ніж раз на 5 років.
В статті 65 слід уточнити, що згоду на вилучення земельних ділянок у вузах мусить давати вчена рада чи конференція трудового колективу, а не курівник університету.
Незрозумілим є механізм формування держзамовлення для вузів на конкурсних засадах. Що буде з непопулярними професіями? Чи не будуть вигравати його тільки ті, хто здатен «відкотити». Тобто це будуть приватні вузи, де буде дешевший студент, де зможуть зекономити на підготовці студента.
Велика дискусія щодо автономії навчальних закладів, на жаль, не матеріалізована в проекті Закону. Закон не можна вважати законом прямої дії, бо в ньому більше двох десятків посилань на норми,що будуть унормовані Кабміном. А це може вихолостити весь Закон.
Третій розділ проекту «Зміст вищої освіти. Стандарти вищої освіти» не дає відповіді, а яка ж по об’єму варіативна складова освітньо-професійних і наукових програм. Практика говорить, що це приблизно 30% навчального часу. В Законі вилучається освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, тому щоб не зупинити інженерну підготовку слід готувати магістрів-теоретиків-дослідників та магістрав-практиків.

- Станіславе Миколайовичу, а що робити із національними університетами, їх нині вже до 90, а мусить буди півтора десятка. Національний – це флагман певної галузі, а в нас їх присвоюють із політичних міркувань.

- Життя потребує радикального оновлення положення про національні вищі навчальні заклади. Напевно в ст. 24 проекту Закону слід записати, що це кращий вуз у своїй галузі. Це звання, на нашу думку, мусить присвоюватись раз на 5 років з наступним його підтвердженням. Дивує те, що проект містить положення, що національні університети можуть вести підготовку кадрів лише з високотехнологічних спеціальностей, обмежуючи права гуманітарних вишів.
Більш конструктивно мусять бути виписані права дослідницьких університетів. Їх мусить бути кілька на Україну, це ті точки наукового-технологічного зростання, з яких підніметься економіка України. Держава мусить їх фінансувати на нових принципах. Вони повинні розвивати ГРІН (генно, робото, інфо, нано) технології. Їхнє завдання не тільки самостійно присуджувати вчені звання та наукові ступені, а перш за все вести наукову діяльність. Тому слід в Законі записати, що в бюджеті такого вузу кошти на науку повинні складати хоча б третину, а нормативи співвідношення студент-викладач слід установити наполовину меншими, ніж в звичайних університетах. Чітко повинно бути закріпленим право цих університетів вести дослідництво, встановлювати нову оплату праці, створювати дослідно-конструкторські підприємства на пільгових умовах, без сплати мита на наукове обладнання та інше.

- Станіславе Миколайовичу, а як Закон посилює демократичні засади діяльності вузів, чи не стане він зашморгом на вузівській автономії, спробою керувати ректорами?

- Дещо спробували автори Закону врегулювати демократичні норми життя університетів. Доброю нормою проекту Закону є теза про обмеження двома термінами підряд перебування на посаді ректора вузу. Проте дискримінаційним є положення, що міністерство укладає контракт з обраним ректором на строк до 5 років, чи до 7 років для національних університетів. Отже, виходить, що з незговірливим ректором можна укласти контракт на рік, потім він знову переобирається, і знову контракт на один рік. І все, бо більше громадянин не може бути ректором, пропрацювавши при цьому лише 2 роки підряд. Прийшов час довіряти науково-педагогічним колективам і керівники вузів мусять знати, що їх обирають відповідно на 5 і 7 років.
Доопрацювання також потребують норми щодо обрання професорів, доцентів, викладачів, завідуючих кафедрами. Не можна ігнорувати при цьому думку колективів кафедр. Всі вибори на посади в коледжах, університетах слід проводити таємно.

- Станіславе Миколайовичу, а як будуть оновлюватись зв‘язки із бізнесом, виробництвом?

- Радикальних змін потребують зв’язки з бізнесом, виробничниками. Проте, розглядаючи ст. 46 Закону бачимо, що зобов’язання підприємств брати на практику студентів є просто фразою, бо його реалізація потребує змін до Закону «Про підприємство» та Податкового Кодексу, які б з одного боку зобов’язали бізнес створювати умови для проходження практики, а з іншого стимулювали їх до цього, дозволили їм витрати на організацію практики включати у валові витрати. Також потрібно повернутись до положення в Бюджетному кодексі щодо надання права місцевим радам фінансувати університети і технікуми.

- А що буде із ЗНО, чи знову вступні іспити стануть полем для зловживань?

- Хибою проекту Закону є положення ст. 40 щодо права вузу при прийомі абітурієнтів проводити вступні випробування, виставляти бал навчального закладу. Такий запис нівелює зовнішнє незалежне оцінювання. Таке право, на нашу думку, можливо надати лише дослідницьким установам. Взагалі законопроект доцільно було б доповнити положенням про національну систему моніторингу якості вищої освіти, зробивши акцент на зовнішнє оцінювання та участь в ньому роботодавців.
Вважаємо, що потребують уточнення функції Кабміну, частину з них слід передати центральному органу влади в галузі освіти та спілці ректорів. Такі положення, як затвердження умов Національного рейтингу вузів здатне здійснити і Міністерство освіти і науки спільно із спілкою ректорів та роботодавцями.

- Станіславе Миколайовичу, а чи не знищить Закон безкоштовну освіту, не приведе все до суцільної комерціалізації?

Не можна погодитись із прямим порушенням статті 22 Конституції України, зокрема щодо зменшення в ст.66 проекту Закону обсягів держзамовлення, виходячи із діючих нормативів на 10 тисяч населення. Так із 180 до 170 осіб передбачається зменшити число людей з вищою освітою на 10 тис. населення для університетів і академій та із 100 до 80 осіб для навчання у коледжах. При такому підході за п’ять років буде недобрано за рахунок бюджету до вузів 45 тисяч осіб, а до технікумів – 90 тисяч студентів! В законопроекті є гарна норма про те, щоб розмір стипендії для студентів був не менше мінімального прожиткового рівня. Вводиться поняття про соціальну стипендію. Проте не дається визначення чим академічна стипендія відрізняється від соціальної, який її розмір і порядок призначення.
Прикро, що із Закону непомітно випало положення про те, що дипломи про завершення навчання фінансує держава. У правах науково-педагогічних працівників нічого не говориться про оздоровлення викладачів. Забули автори Закону про діяльність студентських спортивних клубів вузів. Не можна погодитись із авторами нової редакції Закону про позбавлення права вести підготовку молодших спеціалістів вищими профтехучилищами. Вони не зможуть стати професійними коледжами, але вони нині вдало готують із висококваліфікованих робітників організаторів виробництва, майстрів, виконробів, бригадирів і т.і.
Неупереджений аналіз показує, що найкраще треба було б відреагувати на виклики часу, підготувавши Закон про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів з питань вищої освіти. Тоді можна було б одночасно внести зміни до Бюджетного, Податкового і Земельного Кодексів, самого Закону «Про вищу освіту» та інших законів. Це був би швидкий і ефективний законодавчий шлях. Запропонований Урядом проект Закону без сумніву вирішить окремі проблеми, проте радикального оновлення в діяльність вищої школи, підвищення її якості не внесе.

Усі діти народжуються
з таким переконанням і живуть
із ним, допоки ми
не втовкмачимо їм у голову,
що це важка й неприємна праця.

Тільки деякі діти
все ще залишаються
на своїх позиціях,
маючи тверде переконання,
що навчання приносить радість і
що це чи не єдина гра,
у яку варто бавитись.

Ми знаємо, як називати цих дітей.

Це генії.

Науково-педагогічна громадськість України, вища школа Львівщини втратила яскравого поборника і будівничого філософсько-педагогічної освіти, автора понад 200 науково-методичних праць з актуальних проблем філософії вищої освіти та духовності українського суспільства, видатного організатора теорії і практики підготовки вчителів для незалежної України, енергійного носія моральних настанов великого Івана Франка.

Колеги-освітяни назавжди запам’ятають Валерія Григоровича як мудрого, виваженого, ініціативного та справедливого керівника, активного учасника розбудови європейської вищої освіти, знаного в Україні і за кодоном видатного науковця, добросердну, порядну та щиру людину, спрямовану на допомогу і підтримку всім, хто потребує.

Безмежно гірко усвідомлювати втрату справжнього освітянина від Бога.

Вічна пам’ять і земля Вам пухом, шановний Валерію Григоровичу!

Щиро,

Голова ГРОНУ
Голова Ради
партії «Справедливість» С.М. Ніколаєнко