23.07.2010р. Міністром освіти і науки України Д. Табачником виданий наказ №737, згідно з яким ліквідуються та об’єднуються в одне три навчальні заклади професійно-технічної освіти будівельного профілю в м. Києві, розташовані на величезній відстані одне від одного: Київське вище професійне училище будівництва і автотранспорту в Голосіївському районі з контингентом понад 540 учнів, Вище професійне училище № 26 в Печерському районі – понад 700 учнів, Професійний ліцей будівництва і фітодизайну в Солом’янському районі – понад 600 учнів. Мотивуються такі дії оптимізацією мережі професійно-технічних навчальних закладів, але у Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти не має сумнів, що за вивіскою оптимізації стоять наміри вилучити у професійно-технічної освіти Києва майно та земельні ділянки для передачі іншим розпорядникам або господарям.

Схема відпрацьована багаторазово. За період з 1991 року по 2004 року в Києві за наказами МОН України закрито 20 навчальних закладів профтехосвіти, їх будівлі, гуртожитки та земля передані іншим господарям. Економіка міста отримала вiд такої «оптимізації» величезний попит на робiтникiв, в першу чергу будiвельникiв. Будівельників привозять із Туреччини, Македонії, країн СНД. При цьому, за даними служби зайнятості м. Києва освіта готує робiтникiв для столиці в 10 разів менше, ніж фахiвцiв з вищою освітою! Перекоси на ринку праці наявні, цей дисбаланс посилюється.

За нашими даними МОН України не отримало згоди на об’єднання ПТНЗ вiд Київської міської державної адмiнiстрацiї, в сфері управління якої знаходиться професiйно-технiчна освіта м. Києва.

Дії МОН України по об’єднанню 3-х професiйно-технiчних навчальних закладів в один робляться, як i за часи Кучмівської влади, утаємничено, під час відпусток працiвникiв i канікул учнів, не тільки без згоди, а i без формального обговорення в колективах, без врахування думки роботодавців, для яких названі навчальні заклади готують робiтничi кадри, без пояснень для чого робиться таке необґрунтоване з точки зору державних iнтересiв та подальшої долі працiвникiв i учнів.

На переконання Всеукраїнської асоціації працiвникiв професійно-технічної освіти в діях Мiнiстерства освіти i науки України є ознаки грубого адмiнiстрування без врахування державних iнтересiв та позиції громадянського суспільства, що викликає обурення серед працiвникiв професійно -технiчної освіти.

Звертаємося до Президента, Кабінету Міністрів України, засобів масової інформації щодо підтримки наших вимог щодо скасування наказу МОН України № 787 від 23.07.2010р. та збереження мережі професійно-технічних навчальних закладів м. Києва.

Публікуємо повний текст доповіді.

Виступ
на парламентських слуханнях
з проблем переходу
на 12-річну освіту
м.Київ, 09.06.2010р.

Шановні колеги, однодумці,
вся освітянська громадо!

На цю трибуну мене привела велика турбота про долю наших дітей, нашої освіти, а отже і всієї країни.
Стан справ в освітянській галузі дуже тривожний і критичний. Деяка стабілізація і розвиток, яка спостерігалась кілька років назад, зійшли нанівець. Ми втрачаємо Вчителя, якість знань, економічна і демографічна кризи руйнують українську школу. На жаль, адекватної державної стратегічної лінії на освітянській ниві ми не спостерігаємо. Останні роки крім тем зовнішнього оцінювання, мовних проблем суспільство не чуло.

Навіть сьогоднішня, без сумніву, добра дискусія, правильний крок з боку парламенту, профільного комітету носять другорядний характер. Бути чи не бути дванадцятирічці?

А чому не про якість української освіти, її роль в зміцненні держави, подоланні соціально-економічної кризи. Головне – визначити стратегію розвитку, а тоді і терміни навчання, і тестування, і інші важливі проблеми знайдуть своє місце в цій стратегії.

Стосовно дванадцятирічного терміну навчання. В 1917р. в Росії 70% людей не вміли читати і писати. На початок 30-х років в СРСР була подолана неграмотність. Країна розвивалась. В 1938 році ми перші в світі ввели обов’язкове семирічне навчання. В десятки разів виросло промислове виробництво, зміцнився добробут людей. Не випадково, підводячи підсумки Великої Вітчизняної війни, керівництвом Союзу було заявлено, що Велику перемогу викував Радянський Вчитель, школа і її учні. Країна відбудовувалась, і вже у 1966р. було введено (вперше в світі!) обов’язкову середню освіту! Чому? Бо наші батьки, влада розуміли, що неосвічений народ не зможе розвивати країну. Перші супутники, вихід людини в космос, перші комп’ютери в Європі з’явились у нас завдяки освіченим громадянам. Запитую у себе і у Вас, а що тоді мало було тих, хто казав – навіщо дітям ходити в школу 10 років, хай ідуть робити! Хай женяться! І т.і. А країна могутніла, набирала сили. Один рік збільшення протяжності середньої освіти в нормальних країнах дає 10% приросту ВВП! Це чудово розуміють в світі, Європі, де лише в Албанії і, по-моєму, в Азербайджані на сьогодні є десятирічка. Скрізь 12 років і більше! Жоден олігарх, котрий вчить своїх дітей в Європі, не обурюється тим, що його діти 12 років і більше вчаться в тих школах.

Чому ж в Україні піднялось таке вселенське збурення навколо, здавалося б, зрозумілої теми терміну навчання. Дехто в запалі політичних пристрастей сплутав теми нашої готовності до переходу на 12-річку із темою необхідності такого кроку. Необхідна чи не потрібна дванадцятирічка? Логіка говорить, що необхідна. Але при яких умовах?

При розумній державній політиці, при прицілі на суспільство, економіку знань, на соціально-справедливу державу, на могутній середній клас. Наша ж держава є технічно, технологічно відсталою, з сировинною економікою. Олігархам освічені люди не потрібні!

Якщо в холодному класі, без сучасного обладнання, лабораторій, інтернету буде сидіти голодний учень, бідний Вчитель – то чи 10, чи 12 років – толку з цього не буде! Відповідь зрозуміла.

Видатний Гельвецій писав, країна, в якій немає освічених, активних людей, відсутня наука, культура – буде вічним рабом своїх сусідів. Це спостерігаємо ми в Україні.

Всі державні сили, весь інтелект, зусилля громадськості потрібно зосередити на подоланні кризи в світі. ГРОНУ, партія «Справедливість» розробили план подолання кризи. Бачимо 5 стратегічних напрямків такого руху:

1) Негайно слід повернути державу, бізнес до проблем освіти і науки. 10% ВВП в освіту, 1,7% в науку! Бізнес законодавчо слід примусити вкладати в школу, вуз, училище!
2) Зосередитись на поліпшенні підготовки Вчителя, підвищенні престижу педагогічної праці. Зарплата, житло, оздоровлення, методична допомога (на 6 шкіл один професійний журнал нині!!) А також суспільна пошана. В 2009 році Україна навіть на державному рівні не святкувала День Вчителя.
3) Першочергова увага до змісту освіти. Потрібна державна програма, мобілізація МОНУ, АПН і НАНУ на це надважливе завдання. Оновити, розвантажити, прибрати лишню інформацію, знайти механізм постійного вдосконалення змісту освіти, державних стандартів – чи не найскладніше завдання.
4) Проблема оновлення матеріально-технічної бази, педагогічних, інформаційних технологій, створення індустрії їх виробництва, повернення до функціонування освітянського технопарку – нагальне завдання. Український Вчитель ніколи не наздожене європейського без інструментарію, як кажуть, на «Таврії» «Мерседес» не обгониш!
5) Рішуча зміна ставлення до формування моральності і духовності в суспільстві, школі, сім’ї. Без перебудови програм телебачення, без освітніх каналів нічого не буде, скільки б про добро, справедливість не говорив на уроці Вчитель. Як повітря потрібна загальнодержавна програма формування патріота України, потрібно на ідеях моральності, справедливості, патріотизму, працелюбності, поваги до старших, своєї країни об’єднати народ. Хай розмовляють багатьма мовами, але обов’язково знають свою рідну і державну. Хай учні, студенти Сходу і Заходу дружно живуть!

При реалізації цих 5-ти вимог буде якісна освіта, краще заживе кожен учень, студент, кожна сім’я і, в цілому вся Україна. Це можна при бажанні здійснити як в 11-річній, так і в 12-річній школі. Без пріоритетного ставлення влади до освіти народу, без рішучих змін нічого не буде. Думаю, що новий Президент, коаліція, якщо схочуть, зможуть зробити це. Надіюсь.

Ярмаченко Микола Дмитрович – видатний педагог, вчений, перший президент Академії педагогічних наук України. Людина знана й шанована в усій країні та за її межами.

Пам’ять про Ярмаченка Миколу Дмитровича, про його добрі справи вічно житиме в серцях вчителів, батьків, учнів всієї України.

Голова ГРОНУ, Голова Ради партії «Справедливість»
Станіслав Ніколаєнко

Сподіваємося і в подальшому на Вашу повагу до громадської думки стосовно прийняття рішень, спрямованих на реформування та подальший розвиток професійно-технічної освіти в ринкових умовах.

Щиро бажаємо Вам успіхів, сил і енергії для благородної справи по врятуванню України від глибокої, системної кризи.

З повагою
За дорученням президії
президент ВАПП  Садовий М.І.

З вихователями та дітками з неабияким задоволенням спілкувався Леонід Ямковий, відомий дитячий поет, письменник, автор текстів до музичних творів. Разом з поетом дитячий садок відвідали Микола Ратушний, голова Київської міської партії «Справедливість», та Микола Михайліченко, заступник голови Київської міської організації ГРОНУ.

Учасниками події були колектив вихователів ДНЗ № 589 на чолі із завідувачкою Тетяною Неправдою та їхні «сусіди» Лідія Бойко, завідувач ДНЗ № 590, методист цього ж закладу Ольга Гузь, методист ДНЗ № 65 Ольга Драчова. Від управління освіти Оболонського району на зустрічі була присутня головний спеціаліст, методист Наталя Степанишина. Зацікавилась подією і Київська державна телерадіокомпанія, яку представляла Людмила Тумачова, відомий журналіст, автор програми «Школа життя».

Присутні мали змогу почути авторське поетичне слово та поринути у світ героїв дитячої книги у чотирьох частинах «Чорний кіт і білий кіт» (видавництво «Преса України»), високоякісно ілюстрованої художницею Ларисою Гончаровою.

Дитячі поезії У село!; Жаропара; На хвостатому таксі; Замаскувався; Зріють миші; Діжка з молоком; Мур-няв-концерт; Художник; Просто чи боляче?; Сон морського вовка; Колискова; Фартушок; Намисто; У скрині; Телепедагогіка; Культурні; Гірка; Захисники; Букет осені; Борщик-дощик; Фігуристи; Снігуронька; Розмова з місяцем та інші були надзвичайно схвально прийняті слухачами. Відбулася жива невимушена розмова з автором про історію написання віршів, про джерела поетичного натхнення, про написання пісень. Зокрема, вихователі висловили прохання писати ще більше таких творів, а саме про національних героїв України та великі історичні події, про важливі професії, про працівників дитячих садочків-кухарів, вихователів, віршів-мірилок та на інші теми, які б були цікавими для дітей-дошкільнят. «Пишіть для нас і для дітей»,- звертались до Л. Ямкового вихователі, що засвідчує важливість і необхідність такої зустрічі.

З ініціативи Партії «Справедливість» кожному учаснику зустрічі було вручено підбірку з 4 книг, а представникам трьох дитячих садків вручено по 4 великих комплекти (180 екз. в кожному) книги «Чорний кіт і білий кіт».

Слід підкреслити, що це спілкування з поетом та презентація книги відбулася в рамках циклу «Зустрічей з відомими дитячими письменниками, поетами та митцями» з метою залучення дітей дошкільного віку до надбань національного художньо-поетичного мистецького слова. Цієї весни їх започаткували і проводять Всеукраїнська громадська організація «Громадська рада освітян і науковців України (ГРОНУ) та Партія «Справедливість», голова якої, Станіслав Ніколаєнко, широко відома та авторитетна у політиці й освіті особистість, доктор педагогічних наук, професор.
Звертаючись до присутніх, Микола Ратушний, голова Київської міської партії «Справедливість», підкреслив, що сьогодні, як ніколи, потрібні високоморальні, освічені особистості, аби формувати громадянське суспільство та утверджувати у світовому співтоваристві Україну як державу з високим рівнем освіченості, моральності та правосвідомості громадян. Це завдання усіх освітян, які щоденною працею виховують та навчають, гідно виконують професійний обов’язок. Тому важливим пріоритетом для держави має стати підтримка високого соціального статусу Вихователя, Вчителя, Ученого, Педагога. Адже саме Вихователь втілює традиції родинного виховання, дотримуючись принципів родинної педагогіки, започаткованих Василем Сухомлинським та Іваном Ткаченком, українськими вченими-педагогами зі світовим ім’ям. Партія «Справедливість» представляє освітян та їхні інтереси, а тому вже до Кабінету Міністрів України передано ряд пропозицій щодо розв’язання проблем педагогічних працівників, їх соціального захисту, у Києві створено робочу групу з проблем дошкільного виховання, до участі в якій запрошуються і представники дитячих навчальних закладів. А схожі мистецькі зустрічі, – запевнив М. Ратушний, завжди будуть підтримані керівництвом Партії та ГРОНУ.

Заступник голови Київської міської організації ГРОНУ Микола Михайліченко закликав освітян продовжувати надавати власні та колективні пропозиції щодо актуальних проблем виховання і навчання дітей та молоді, взаємодії дошкільних закладів, школи та сім’ї, родинного виховання, духовного і морального становлення майбутнього громадянина.

На згадку поет Леонід Ямковий з радістю сфотографувався з вихователями, які, тримаючи в руках його книгу-подарунок, вже поспішали до своїх вихованців…А гості залишились упевнені, що незабаром прості і доступні віршики про чорного та білого кота, про мишенят та жабенят, про борщик до обіду, про природу, про мамину пісню колискову хлопчики і дівчатка, юні громадяни України, вивчатимуть та розповідатимуть на дитячих ранках, вдома своїм мамам, татам, дідусям і бабусям, одноліткам… Прекрасні ілюстрації до книги розвиватимуть усне мовлення дітей, їхню уяву, творчість та фантазію.

Всеукраїнська громадська організація «Громадська рада освітян і науковців України (ГРОНУ) та Партія «Справедливість» щиро вдячні начальнику управління освіти Оболонського району м. Києва Оксані Добровольській та завідувачу ДНЗ №589 Тетяні Неправді за надану можливість для проведення мистецької зустрічі.

Микола Михайліченко, заступник голови Київської міської організації ГРОНУ

«Если и делались какие-то шаги, то лишь в двух направлениях – внешнее независимое оценивание и учебная автономия университетов. Но это были шаги несистемные и некомплексные, а отдельные», – считает эксперт.

По мнению Николаенко, неважно, кто сегодня будет министром и каким будет правительство, он должен, во-первых, начать наведение элементарного порядка и управляемости в образовании, а во-вторых, «если уже говорить о реформировании, нужно немедленно объединить усилия Национальной академии науки, Академии педагогических наук, Минобразования с практиками и с общественностью и начать обновление содержания образования».

Бывший министр образования и науки считает, что необходимо «заняться кропотливой работой»: сделать сравнительный анализ того, как преподается определенная дисциплина во всех странах мира, исследовать, какие научные открытия есть в этой отрасли, а затем продумать, как выстроить обучение и подать знания. По мнению эксперта, у нас никто не занимается содержанием образования из-за частой смены министров: «Это дело неблагодарное. Но оно лежит в основе всего дальнейшего процесса образования».

Господин Николаенко отмечает, что, в отличие от нынешней, советская школа была сильна тем, что «было отработано содержание образования, существовала методика, и ко всему готовились учителя, кадры, материальная база и весь технологический комплекс». Это именно то, чего не хватает системе образования в Украине сегодня.

Украинским школьникам необходима двенадцатилетняя система образования, поскольку она хотя бы немного разгружает график и дает возможность осуществлять профильное обучение, считает господин Николаенко. Эксперт утверждает, что, говоря о необходимости отмены двенадцатилетней системы обучения, Украина показывает миру свое невежество. Поскольку во всем мире действует именно такая система, а в Европе ее нет только в Албании.

Господин Николаенко возмущается: «Наши некоторые «дельцы» предлагают перейти на десятилетнюю систему, это аж на два года назад. Я смотрю с точки зрения преподавателя, это – кошмар! Это же нужно уничтожить все учебные планы, программы, учебники, сократить педагогов».

Поэтому разговоры о возвращении к 10-летней школе, отказе от внедрения в дальнейшем Болонской системы он назвал лишь «перетягиванием каната», что ни малейшим образом не способствует развитию образования в Украине.

«Сейчас мы слышим заявления одного из представителей правительства, что Болонский процесс нужно отменить, потому что он не отвечает нашим требованиям. Прежде всего тем, кто так говорит, нужно четко разобраться, что же это такое – Болонский процесс», – отметил бывший министр.

По мнению Станислава Николаенко, дискуссия вокруг внешнего оценивания, 12-летки и баллов – это отнюдь еще не вся проблема. «Слабость нашей школы в том, что она не дает практические навыки для применения знаний в жизни», – отмечает он.

Также экс-министр отметил, что необходимо переходить от классно-урочной системы «я говорю – вы слушаете» к проектным методам обучения. По мнению эксперта, это позволит развивать детям способность решать комплексные задачи, а не только простые.

Экс-министр убежден, что нужно решительно обновить такой предмет в школе, как технологии или труд. При этом эта дисциплина не должна предполагать, что «30 человек зашли и наблюдают, как один преподаватель что-то там пилит». Это должен быть проект, подчеркивает эксперт.

Так, например, в лондонской школе дети делают птичек и колесики, то есть только двигающиеся предметы «А вы придите и посмотрите на выставку изделий наших учеников – там все статичное: картина, резьба, шкатулка. Это все хорошо. А в жизни разве есть хоть один такой прибор? Поэтому у нас такие утюги, кофеварки и автомобили», – считает Николаенко. Именно поэтому нужно наращивать технологическую культуру.

С.Николаенко отметил, что у нас есть немецкая система, зародившаяся еще в XVIII столетии и перенесенная на просторы царской России, и до сих пор мы по ней работали, а еще есть англосакская система ХХ-ХХI столетия.

Англосакская система показала, что она является наиболее эффективной. Ее основное отличие – это сочетание научного и исследовательского процесса. Студенты одновременно получают знания и проводят опыты. Немецкая же система предусматривает, что усваиваются старые знания, полученные людьми в университете. Затем они становятся профессорами и передают эти знания преемникам, отметил он.

«Сегодня об этом все молчат, потому что это требует интеллектуальных, кадровых и финансовых затрат. Вместо этого мы собрали аудиторию из двухсот студентов и рассказываем им «про рибу-гроші». Также Болонский процесс предусматривает самостоятельную работу студента, когда он не просто сидит, пишет и слушает, а затем показывает конспект преподавателю и повторяет дословно написанное, и ему за это ставят оценку. А студент самостоятельно в Интернете, в лабораторных условиях с учебниками, пособиями получает новые знания», – рассказал С.Николаенко.

Бывший министр образования и науки Украины, председатель общественного Совета педагогов и научных работников Украины одобрительно отозвался о назначении заместителем министра Бориса Жебровского. «Вместе с Табачником теперь работает именно тот человек, который у меня был заместителем – Борис Жебровский. И правильно сделал, потому что он профессиональный, оригинальный человек, хороший организатор», – отметил С.Николаенко.

На вопрос, согласился ли бы он стать заместителем министра образования Дмитрия Табачника, если бы поступило такое предложение, господин Николаенко категорически отказался. По словам экс-министра, у него непростой характер и ему «очень трудно работать на вторых ролях».

По материалам ГЛАВРЕД

Діяльність технікумів, особливо профтехучилищ, координується регіональними управліннями освіти.

Часто-густо технікуми включені в навчально-наукові комплекси з відповідними вузами і здійснюють підготовку для цілої галузі виробництва, не для однієї області, а для всієї України. І тому підпорядковувати технікуми областям не є доцільним. Ми знаємо за політизованість регіональних еліт, це все негативно вплине на діяльність училищ і технікумів.

Найголовніша проблема для економіки України – відсутність висококваліфікованих робітників і робітників середньої ланки – бригадирів, виконробів, техніків, верстатників, зварювальників тощо. Вирішити цю проблему можна шляхом поєднання освітнього процесу і практичного застосування знань на виробництві. «Потрібно поновити Закон про оподаткування прибутків підприємств, – каже Станіслав Ніколаєнко, – який я ініціював ще 5 років тому. Цей Закон передбачав, що не менше 3% від фонду оплати праці, бізнес має право на пільгових умовах спрямовувати на підготовку кадрів. Сьогодні ця сума сягнула б 5-7 мільярдів гривень. Це була б суттєва допомога навчальним закладам».

Ці кошти, як повітря, потрібні для оновлення матеріально-технічної бази вузів, технікумів і ПТУ. Також, слід підготувати такий Закон, яким зобов‘язати підприємців обов‘язково мати на підприємстві навчальні місця, де буде здійснюватись підготовка робітників. Слід застосувати досвід Німеччини, де працює дуальна система підготовки робітництва, за якою діти три дні навчаються, а три дні працюють на виробництві. Теорію оплачує держава, а практику проходять за рахунок бізнесу. Ось що потрібно державі!

Станіслав Ніколаєнко вважає, що передача сьогодні профтехучилищ, технікумів на місцеві бюджети в цих кризових умовах, коли всі бюджети є дефіцитними – недоречна. Це призведе до того, що окремі місцеві органи влади, виходячи із сьогоденної користі, почнуть економити, зупиняти фінансування, а матеріально-технічну базу потихеньку продавати. Це особливо стосується земель, що належать навчальним закладам. Найбільше це торкнеться училищ і технікумів, що розташовані у центральних частинах обласних центрів. Про правомірність таких припущень бачимо на прикладі м.Києва – тут не залишилось жодного гуртожитку в центрі міста. З тих навчальних закладів, які працювали на початку 90-х років минулого століття, залишилась майже половина! Не приніс позитивних результатів експеримент передачі ПТУ і технікумів на місцеві бюджети і на Харківщині, Львівщини. На кризовий період такі кроки коаліції, уряду будуть помилковими, вважає Станіслав Ніколаєнко.

Прес-служба ГРОНУ

Система образования не дает необходимого качества обучения и воспитания. Правительством утеряна стратегическая линия развития украинской школы. За последние два года парламентом не принято практически ни одного серьезного законодательного акта, хотя жизнь требует десятков и сотен таких решений. В Верховной Раде Украины пылиться около трех десятков законов, регулирующих острые проблемы образования и науки: учет демографической ситуации, льготного налогообложения учебных заведений, ведь автономия вузов это, прежде всего, самостоятельная финансово-хозяйственная деятельность. Требует поддержки и реформирования система дошкольного образования, внешкольного обучения и воспитания. На грани краха оказалась подготовка рабочих кадров.

Вне внимания правительства, академий наук осталась суперважная проблема оновления содержания образования, подготовки современных стандартов среднего и высшего образования. Практически остановлена работа по оновлению материально-технической базы учебных заведений, внедрению интерактивных методов обучения.

Объективного анализа требуют оценки исторического прошлого страны. Однобокость и субъективизм прошлой власти больно ударили по сознанию граждан, получили негативную международную оценку.

Зависла, осталась без ответа, проблема перехода на двенадцатилетку, качественного усовершенствования внешнего тестирования.

Самая большая проблема в отрасли, считает Станислав Николаенко, это кадровое обеспечение реформ. Кадровый голокост, который прокатился по стране, нанес огромный вред стране, и в т.ч. в образовании и науке. В центральном аппарате Министерства образования и науки, областных и районных управления образования работает много случайных, некомпетентных людей. Они не способны к адекватным действиям и эффективным шагам.

Вообще проблема Учителя, его самочувствия, положения школы в стране, остались как-то в тени в деятельности правительства Тимошенко.

Решение этих и других проблем – безотлагательная задача для нового правительства, новой парламентской коалиции и, конечно, президента.

Пресс-служба ГРОНУ

Прихід діючого міністра освіти і науки України у кінці 2007 року відзначився чистками у підпорядкованого йому відомстві від майже всіх керівників департаментів і заступників міністра, які працювали при попередніх урядах. Так, 20 лютого 2009 року з посади начальника управління ліцензування, акредитації та нострифікації Міністерства освіти і науки України було звільнено Миколу Михайліченка на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю – систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Підлеглий пана Вакарчука цього рішення не визнав і пішов судом на нового міністра.

Але тільки 10 лютого цього року Колегією суддів Київського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні розглянуто адміністративну справу за позовом Миколи Михайліченка до Міністерства освіти і науки України про визнання незаконними та скасування правових актів індивідуальної дії – наказу міністра освіти і науки України Івана Вакарчука про оголошення догани та наказу про звільнення Михайліченка з посади начальника управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН України.

Як стало відомо з інформаційних джерел, колегією суддів після тривалого, протягом року, глибокого вивчення вказаної справи наказ Міністерства освіти і науки України від 20.02.2009 р. № 30-а „Про звільнення Михайліченка М.В.” визнано незаконним та скасовано. Цим же рішенням Миколу Михайліченка поновлено на роботі з 20.02.2009 р. на посаді начальника управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН України.

Суд зобов’язав Міністерство освіти і науки України та Державне казначейство України виплатити пану Михайліченку середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.02.2009 р. по 10.02.2010 р., а також компенсацію за завдану йому незаконним звільненням моральну шкоду. Міносвіти також зобов’язали опублікувати на офіційному сайті МОН (www.mon.gov.ua) інформацію щодо визнання незаконним та скасування наказу МОН від 20.02.2009 р. № 30-а „Про звільнення Михайліченка М.В.”.
З грудня 2008 року до цього часу подібні дії міністра Івана Вакарчука пов’язувались з його власним небажанням працювати з висококваліфікованими фахівцями в галузі вищої освіти, починаючи від досвідчених заступників міністра, керівників департаментів та управлінь, їх заступників, головних і провідних фахівців, які самовіддано, якісно та результативно працювали у міністерстві задовго до приходу на цю посаду пана Вакарчука.

Обрана ним примусова тактика спрмовувалась на проведення позапланових перевірок у вищих навчальних закладах, оголошення доган керівникам підрозділів міністерства та ректорам, безпідставних реорганізацій, невмотивованого затягування розгляду заяв і звернень навчальних закладів, звільнення фахових працівників передпенсійного віку і таких, які мають малолітніх дітей, з порушенням трудового законодавства. Пан Вакарчук практично позбувся висококваліфікованих фахівців міністерства. На керівні посади, що вивільнились, у міністерстві призначалися за його керівництва люди без досвіду роботи у вищих навчальних закладах, органах державної влади та без досвіду державної служби.

Попри неодноразові заяви пана Вакарчука про необхідність запровадження нових документів, які регламентують прозорі процедури ліцензування та акредитації освітньої діяльності, то станом на 1 лютого 2010 року жодного нового документа не запроваджено, МОН продовжує працювати за нормативними документами, затвердженими Урядом України та керівництвом МОН ще у 2003-2007 роках (до призначення на посаду міністра п. Вакарчука І.О.). Це такі документи, зокрема, як Положення про Міністерство освіти і науки України від 19.12.2006 р. № 1757; Положення про Державну акредитаційну комісію від 29 серпня 2003 р. № 1380, Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах від 9 серпня 2001 р. N 978, Порядок ліцензування діяльності з надання освітніх послуг від 8 серпня 2007 р. № 1019, Положення про управління ліцензування, акредитації та нострифікації, наказ МОН 31.08.2007 р. № 173-а, Положення про експертну комісію та порядок проведення ліцензійної експертизи, наказ МОН від 24.12.2003 р. № 847.
Незаконні рішення п. Вакарчука І.О. суди почали скасовувати.

Крім того, на розгляді у судах чимало позовних заяв та вимог до Вакарчука І.О., а також сотні звернень освітян і науковців до правоохоронних органів щодо дій п. Вакарчука І.О. на посаді Міністра освіти і науки України.

Володимир Шемаєв
голова ВМГО «Студентська платформа», керівник секретаріату Всеукраїнської студентської ради при МОН у 2006-2007 рр.

Після цього спікер Володимир Литвин поставив питання про повернення законопроекту на повторне перше читання.

За цю пропозицію проголосували 102 депутата. Зокрема, підтримали таке рішення 47 депутатів від Партії регіонів, 4 – БЮТ, 4 – НУ-НС, 27 комуністів, 19 – Блок Литвина.

Таким чином законопроект був відхилений.

У документі передбачалося скоротити термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти в загальноосвітніх навчальних закладах з 12 до 10 років.

Як відомо, повернення до 10-річного навчання у школах обіцяв новообраний президент Віктор Янукович. «Наші діти будуть навчатися в школах, де пройде освітня реформа. Ми обов’язково повернемося до 10 років навчання», – заявляв він.

Нагадаємо, Міністерство освіти і науки та Академія педагогічних наук не підтримали ідею повернення до десятирічного терміну навчання у школах.