Останні новини

Дата публікації: 03.08.2011

Станіслав Ніколаєнко, голова ГРОНУ: «Якісна освіта – це найвища справедливість для того, щоб людина могла реалізувати себе в майбутньому житті» (ВІДЕО)

Ніколаєнко Станіслав МиколайовичПро якість і доступність освіти, майбутнє пенсійної реформи та перспективи конституційної реформи у передачі «Від першої особи» на радіо «ЕРА».

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Наш гість: Станіслав Ніколаєнко, лідер партії «Справедливість», міністр освіти та науки України 2005-2007рр.

Закінчився термін подачі документів на вступ до вищих навчальних закладів. Одних абітурієнтів вже можна привітати, інших ще вітатимемо. Отже, можна підбивати перші підсумки. Цьогорічна вступна компанія особисто для Вас, як політика, це крок вперед, «танцювання на місці» чи відкат у минуле?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Під моїм керівництвом тричі відбулась вступна компанія. І тричі я не відчував напруги при вступі. Головне, як ми підготувались до цього. Мене найбільше хвилює, щоб був порядок. В цьому році вона відбулась цілком тривіально. Завчасно були підготовлені правила прийому, люди знали про ці правила. Розтягнули на місяць подачу документів. Це при тому, що абітурієнтів було майже на 40% менше, ніж в минулому році. Тому напруги, як такої, зовнішньої не було. Велика кількість проблем є в освіті. Зокрема, в доступності і якості. І в тому числі, у вступній компанії. Наприклад, я чекав, що Кабінет міністрів і міністерство профільне будуть виконувати передвиборчу програму президента, не відтягувати її на останній рік, а будуть зараз робити. Бо саме життя і демографічна ситуація давала підстави для цього. 75% на перший курс президент задекларував буде прийнято дітей в наші державні ВУЗи. Тобто якщо вступає 200 тис, то 75% з них – це 150 тис. людей поступить за рахунок держбюджету. В цьому році було менше. Але уряд пішов на скорочення держзамовлення. Майже на 20%. Кажуть, що в нас багато економістів, юристів, але зовсім не давати державних замовлень деяким університетам, зробити спеціальності журналістики, фінансів, економіки, права тільки клановими, тобто їх може здобути тільки той, хто заплатить за своє навчання. Тобто заможні люди можуть зробити доступними для своїх дітей ці спеціальності. Я вважаю, що це неправильно. Потрібно було виконувати передвиборчу програму президента. І вже в цьому році збільшити це держзамовлення з 50% до 75%. Коли я працював у Міністерстві освіти ми із 37% на першому курсі безкоштовних студентів в державних ВУЗах вийшли на 57-58%. І ще б кілька років і ми б поступово наблизилися до 75%. В перспективі до 100%. Мене і партію «Справедливість» турбує, що терміни зовнішнього незалежного оцінювання були затягнуті. Перевірка з української мови та літератури задовго йшла. Хоч і менше було абітурієнтів, але вона довго тягнулась. Терміни оскарження скоротилися.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Які причини того, що затягувалося? Як це могли використати і було використано?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Не спійманий – не вор. Тому я не можу сьогодні називати конкретні причини. Двері для мене не відкривалися, я туди під завіси перевірки не попадав. Але те, що я зустрічав в пресі, відгуки людей, то деякі тривогу з цього приводу говорили. Перевірки української мови є дві частини – це закрита частина, де так, ні. На комп’ютері це перевіряється швидко. А друга частина – це твір на вільну тему на 200 з чимось слів. І обов’язково він повинен бути. Так само і в математиці є закрита частина так-ні. Одна відповідь – одне запитання. І є відкрита частина, де комплексне завдання з алгебри, геометрії, де треба показати, як ти володієш цими знаннями. Певно, затрималися на відкритих частинах, де перевіряє три викладачі. Один ставить одну оцінку, другий іншу. Якщо оцінки співпадають, то виставляється одна. Якщо ні, тоді третій дивиться. Це безперечно затягувало. Хоча в минулі роки було вдвічі більше абітурієнтів і вкладалися в ті самі терміни.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Це викликає якусь підозру у політиків, експертів.

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Можливість корегувати певним чином для невеликої групи людей оцінки. Така підозра в людей виникає. В мене таких точних даних нема. але я думаю, що на це потрібно зважити.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Те, що відбулось цього року і що відбувається – це ми стоїмо на місці, рухаємося вперед чи крокуємо назад.

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Міг би назвати позитивом запровадження електронного вступу. Нажаль, ним з 240 тис. скористалося абітурієнтів лише 37-40 тис. Але те, що зробили перший крок, набили гуль, не всі університети змогли доєднатися до приватної мережі, зокрема Укртелекому і не відбулося ефективного вступу. В перші дні зависали данні. Не відпрацьована тема електронного цифрового підпису. Тобто ми можемо сьогодні з мільярдами гривень в банківській системі вже в електронному виді, а ще з даними абітурієнтів не зуміли спрацювати. Мене тривожить, що в цьому році відбувався плановий наступ на результати зовнішнього незалежного оцінювання. З одного боку, середні бали атестата ввели, можна це вітати. Але з іншого боку, з’явилися вже бали за олімпіади, за участь абітурієнтів у підготовчих курсах. Тобто деякі університети дали право, як Університету Шевченко, співбесіди проводити. Я вважаю, що зовнішнє незалежне оцінювання повинно бути основною перепусткою до університетської освіти.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Що нам заважає це зробити?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Сьогодні є потужне лобі, яке завжди було. Це ті, хто при владі, прокурорська армія, різні перевіряючі, частина керівників. Я не хочу звинувачувати абсолютно всіх ректорів. Але частина керівників є, які звикли керувати в ручному режимі вступом. А зовнішнє незалежне оцінювання в рази зменшує вплив на ці процеси. Він стає більш справедливим. Якісна освіта – це найвища справедливість для того, щоб людина могла реалізувати себе в майбутньому житті.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Яким Ви бачите майбутнє зовнішнього незалежного оцінювання?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Я думаю, що виходу нема і суспільство в цьому переконалося, що зовнішнє незалежне оцінювання повинно стати основним при оцінці якості знань учня і при вступі до університету. Але не робиться друга частина. Зовнішнє незалежне оцінювання покликане не тільки вступ прозорий забезпечити, а й дати об’єктивну оцінку стану нашої середньої освіти. Якби сьогодні ставили не відносно інших оцінку, а абсолютну оцінку з відповідності державними стандартами, планами, програмами, то сьогодні уряд та суспільство були змушені б взятися за голову і сказати, що в нас якість знань дуже низька. Бо ставиться моя оцінка співвідносно з тими, хто здавав цей предмет. Тобто моє місце в загальному рейтингу. Якщо б ставили до абсолютної величини, то третина учнів не знає, що таке теорема Піфагора. Або не могли вирішити рівняння з одним Х.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Це проблема учня чи освіти?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Проблема української школи. Це сьогодні велика біда, коли суспільство втрачає повагу до якісної освіти. Влада до цього стимулює суспільство. І ми кажемо, що головне, щоб був диплом. Оскільки економіка, сировинна, експортна, низький технологічний переділ, нема інноваційних технологій, то і вимоги виробництва до спеціаліста такі собі. Потрібно сьогодні через зовнішнє незалежне оцінювання подивитися і сказати, що в нас застаріла база і досить закривати на це очі. Принизлива сьогодні оплата праці науково-педагогічних кадрів. Сьогодні нема вимогливості в багатьох школах до дітей. Зміст освіти застарів. Підручники, посібники, нема інформатизації необхідної освіти. Половина шкіл ледь приєднані до Інтернету, відрізані від інформаційних ресурсів. Потрібно суспільству, державі сказати, що 6% ВВП який ми спрямовуємо на освіту – це криза в освіті.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Ситуація була іншою, коли Ви були очільником відомства?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: «Каждый мнит себя стратегом, видя бой со стороны». Але коли я прийшов було 4,7% ВВП на освіту. Коли йшов, то передав наступнику 7%. Зараз ледь 6%. Сьогодні ми повинні зробити революцію в освіті. Це примусити стимулювати законодавчо бізнес для того, щоб він вливав на освіту і відповідав. При Радянському Союзі були базові підприємства. Вони брали на себе третину затрат, університетських та технікумських. На лабораторії, виробничі практики, обладнання. У нас залишилась радянська система, але ми через бюджет сьогодні в нашій олігархічній економіці перерозподіляємо 27-28%. А тоді перерозподілялось більше половини. І бюджет СССР був в три чи чотири рази більший, ніж зараз. Нам потрібно сьогодні, щоб бізнес мінімум 5% заробітної плати спрямовував на відновлення бази, стимулювання кращих студентів, переоснащення лабораторій. Тоді буде більш якісна освіта.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Урядовці, деякі політики цього року зауважили, що через демографічний спадок 1992-1993 роках у нас в країні рекордно мала кількість випускників шкіл цього року, тому ВУЗи відчуватимуть нестачу в абітурієнтах. На Вашу думку, вищі навчальні заклади цього року дійсно відчули нестачу абітурієнтів?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Зараз поки що є ейфорія. Всі кажуть, вступна компанія якось м’яко пройшла. Але всі сьогодні оперують поки що заявами. А абітурієнти мали право подавати до 5-ти університетів на три спеціальності. Тобто один міг подати 15 заяв. Сьогодні всі в ейфорії від того, що багато заяв. А гірке похмілля прийде тоді, коли ми побачимо, що частина, особливо приватних університетів, університетів технологічних, технічних спеціальностей не доберуть сьогодні навіть на державні замовлення. А деякі б і хотіли набрати, але в них нема держзамовлення, бо познімали. Я думаю, що багато філій, неякісних приватний університетів втратить. По моїм оцінкам тільки в державних ВУЗах приблизно від 3 до 5 тис викладачів, ставок, втратять свою роботу. Я, виступаючи на гуманітарній раді при президенті Україні місяць назад, говорив про те, що президент повинен доручити уряду вжити заходів щодо зменшення впливу демографічної ситуації на ситуації університетах. Не можна сьогодні умовно звільнити 5 тис викладачів.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Як він може вплинути на ці процеси?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Змінити пропорцію. Сьогодні 1 до 14. На 14 студентів 1 викладач – це розрахункова норма вводиться при розрахунку бюджетних витрат. На кризовий період було 1 до 7. Таким чином можна було 1-2 роки утримати. Частково буде скорочення. Але треба утримати ситуацію. Щоб ми не по звільняли. В нас молодь останнім часом пішла в аспірантуру. Молоді юнаки та дівчата пішли працювати на кафедри. І зараз як почнеться звільнення, то удар, перш за все, по них може піти.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Щодо оптимізації навчальних закладів, можливо, цей рік буде знаковим для того, щоб зробити якісь певні висновки і вжити якихось певних кроків?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Коли я чую слово «оптимізація», то в мене часто мурашки по спині бігають. Чому сьогодні закриваються школи, навчальні заклади? Кілька причин назвали, демографічна. Є ще соціально-економічна. Це дефіцит бюджету. Третє питання пов’язано з ідеологією. Наприклад, українську школу десь закривають, а десь хочуть російську закрити. Коли закривається школа, це взагалі біда для того населеного пункту, де це відбувається. З одного боку, це символ того, що вимирає цей навчальний заклад. З іншого боку, ми втрачаємо. Під цей шум дехто реалізує свої приватні амбіції. Хтось хоче отримати землю, приміщення. Влада – розвантажити свої функції. Бо в нас сьогодні хай все батьки вирішують. Хочуть передати функції і звалити все на плечі батьків і зробити їм подвійне оподаткування. З іншого боку, є суб’єктивно, частина навчальних закладі буде закрита, оптимізована. Але я боюся, що це буде не об’єктивно.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Що Вас спонукає думати, що це буде не об’єктивно?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Мій практичний досвід. Я, працюючи міністром, видав наказ, що школи, які будуть закриватися, щоб йшли через мене. Ми спеціально зробили бюрократичну довгу процедуру для того, щоб затормозити цей процес. За останні три роки в Україні закрито майже тисячу шкіл. При цареві на території України було 17 тис. шкіл. В 65 році 23 тис шкіл. Зараз 19 тис. шкіл. Ці процеси мене дуже хвилюють. Я був в Туреччині на Євразійському діалозі і турки кажуть, що вони не закривають школи. Навіть в гірських районах автобус посилають і там розвертають обладнання і зберігають це. Університети турки сьогодні відкривають практично в усіх містах. У них 2,7 млн. студентів на 80 млн. населення. В нас 2,6 млн. студентів на 45 млн. населення. Багато учиться і з Туреччини. Зокрема в КПІ. Турки відкривають університети, не маючи бази, кадрів, але вони це запланували і фінансують. Мені сподобалося, що 200-300 шкіл турки збудували останнім часом за рахунок приватних коштів. Повертаючись до України, ми дивимось на світовий досвід. Коли Ви подивитеся на дискусію, яка тривала у Савіка Шустера, я там був, і коли я вивчав матеріали вживу і дивився матеріали в газеті, то наприклад, Голос України, розмовляв з людьми, то ми бачимо, по Донецькій області 2 школи, яка одна не має землі і всі туди переводяться, а друга, яка має кілька гектарів землі і її закривають. Я зразу можу сказати, що тут є приватний інтерес.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Катерина Самойлик, народний депутат України від фракції КПУ в ефірі Радіо Ера – FM сказала: «На 40% випускників. А на 20% – державне замовлення. Державне замовлення визначає не міністр і не його заступник. Державне замовлення, його обсяги визначає Міністерство економіки України. Єдиним неправильним в цьому є те, що довгі роки ми боремось за те, щоб державне замовлення виходило з потреб ринку праці.» У нас є аналіз потреб ринку праці?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Я шаную Катерину Семенівну. Вона – гарний депутат. Але вона дещо помиляється. Ми не повинні виходити тільки з потреб ринку праці, коли ми говоримо про розташування безкоштовних місць так званих держзамовлень в університетах, технікумах, профучилищах. Ще є Конституційне право людини на здобуття якісної освіти. Коли Ви читаєте статтю 53 Конституції, то там ніде не сказано, що уряд, ВР повинні виходити тільки з потреб ринку праці. Я пам’ятаю 2005 рік і величезна дискусія йшла між соціалістичним крилом в уряді, я тоді був в міністр освіти та науки, та ліберальним крилом. Віктор Пинзеник відстоював ідею, що потрібно різко скорочувати держзамовлення, знищувати його. Я займав іншу позицію. У 2005-му році ми не затвердили держзамовлення урядом. В законі «Про освіту» написано, що ініціює і розробляє центральний орган виконавчої влади в галузі освіти. Не Мінекономіки, а Міносвіти. Бо це центральний орган виконавчої влади в галузі освіти та науки. Тоді я на свій страх та ризик своїм наказом довів держзамовлення до університетів. І після відставки Тимошенко в уряді Єханурова ми заднім числом державні замовлення затвердили і ми його збільшили на 7-8%. Таким чином, 2006 рік воно збільшувалось. Ми вийшли на 57-58% державного замовлення від вступників на перший курс. Щодо потреби, то тут потрібно враховувати потреби економіки. Але оскільки ми маємо велику кількість безробітних, більшу кількість за кордоном, то якщо від нашої економіки сьогодні відходити, то взагалі нікого не потрібно готувати. Вона має сьогодні сировинний характер. В перше в своєму житті Україна почала торгувати рудою. Ми почали продавати залізну руду. Ще титан будемо вивозити. Це не годиться. Якби в нас був глибокий переділ, всі країни золотого мільярда. 29-30 країн, які входять в золотий мільярд, вони до 80% своєї продукції споживають самі. А інші – це бананові республіки, які продають свої товари. Для Росії бананами є газ і нафта. Для нас – дешевий метал, руда, хімія, яку ми видаємо по ціні, вдвічі меншу, ніж вона коштує в Європі. Тому такі потреби треба прогнозувати. Частково вона є для виробництва. З урахування них розташовувати держзамовлення. Але повністю ігнорувати бажання юнаків та дівчат здобути якусь творчу професію або юриста за рахунок бюджету не можна. Ми не можемо зробити, щоб всі судді були тільки вихідцями з багатих, кланових сімей.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Чи можна зробити висновок, що скорочення держзамовлення – це було неправильним шляхом з боку уряду?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Я вважаю, що нам сьогодні не вистачає соціалізації нашого життя, економіки, розподілу, споживання. Ми здолали за 20 років бар’єр несвободи певним чином, але сформували бар’єр несправедливості. І в цьому ми бачимо елемент несправедливості.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Чи може цей елемент несправедливості бути перенесений на наступний рік?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Мене турбує те, що ми намагаємося весь час комерціалізувати культуру, медицину, освіту. Ринковою може бути економіка. І то соціально-орієнтована. А суспільні відносини: моральність, духовність – врегулювати доларом, гривнею неможна. Потрібно щоб ми зважали на людську долю, щастя.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Чи може наступного року держзамовлення повернутися до своїх попередніх обсягів?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Президент України Віктор Янукович у своїй передвиборчій компанії назвав цифру – на першому курсі буде вчитися 75% дітей за рахунок держзамовлення. В цьому році буде ледь 50%. Отже, потрібно щоб воно зростало. Якщо Америка сьогодні має у ВВП 74% долю заробітних плат і пенсій, то ми 37-40%. То там більше справедливості. А ЄС – 60-70% доля зарплат та пенсій в ВВП. То як на цьому тлі переважна більшість людей середнього класу можуть, заплативши раз податок, платити ще податок на навчання своїх дітей? 12% в затратах сьогодні середньої сім’ї – це витрати на освіти. Ми датуємо сьогодні комунальні послуги, але не датуємо освіту, охорону здоров’я. Медицина і освіта стають найбільшими напрямками фінансування в сім’ї. Про це ніхто не говорить.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Якби Ви загалом охарактеризували якість і доступність нашої освіти, що мала б показати чергова вступна кампанія цього року?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Ми в черговий раз переконалися, що в нас є дуже багато проблем з якістю української освіти. Якщо взяти індекс людського розвитку, за яким визначається місце країни в світі з усіх країн, то в соціально-економічних показниках, зокрема, в економіці, в медицині, в тривалості життя. Ми серйозно відстаємо. А в якості освіти ми від 19-го до 40-го місця. З 200 це ніби ще нічого. Але ж це сила інерції. З виходом на пенсію кваліфікованих, старої закалки педагогів, з старінням матеріально-технічної бази, з старінням змісту освіти ці проблеми якості набирають великої проблематики. Ми зберігаємо острівки гарних спеціальностей в окремих університетах., гарних шкіл. Але взагалі якість нашої освіти падає. Тут потрібно зробити висновок, що це потребує радикальних змін. Те, що в жовтні буде з’їзд працівників освіти, то я вважаю, що там треба прийняти розгорнуту програму розвитку освіти. Партія «Справедливість», громадська рада освітян та науковців підготувала концепцію розвитку освіти «Від освіти масової до освіти якісної.» Ми пропонуємо 5 основних моментів для вирішення всіх проблем. По-перше, це зміна ставлення суспільства до освіти, не менше 10% ВВП. Зміна відношення бізнесу до освіти, він повинен вкладати туди хоча б третину від загальних витрат на освіту. Друге – новий зміст освіти. Нові стандарти та програми. Третє –матеріально-технічна база. Четверте – гуманізація, автономізація, демократизація та самоуправління в освіті. П’яте – це турбота і про вчителя і про учня, бо тільки щасливий вчитель може виховати щасливу дитину. І програми харчування дітей, і підвищення заробітних плат. Ці 5 основних моментів інноваційного підходу до розвитку освіти кардинально повинні вирішити розвиток нашої освіти.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Доступна в нас освіта була цього року і є?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: З кожним роком нашої державної незалежності в питаннях справедливого, незалежного від стану заможності сім’ї освіта весь час віддаляється від обдарованих дітей та весь час наближається до кількості коштів в кишені тої чи іншої родини. Наше завдання – зупинити цей процес. Без якісної освіти, без можливості скористатися юнаком чи дівчиною «соціальним ліфтом» в піднятті його в суспільстві ми не будемо мати гарного розвиненого суспільства та держави. Здобуття якісної освіти тоді буде корисним і для бізнесу, і для держави, для сім’ї. Він повинен принести, перш за все, щастя та добробут у свою сім’ю. Є надзвичайно велика проблема доступності.

СЛУХАЧ: Традиційно діти можновладців навчаються за кордоном. Не зважаючи на відсутність українських ВУЗів у міжнародних рейтингах, наші випускники користуються попитом на європейському, азіатському ринках праці. Програмісти, математики, моряки, будівельники. Що робити з відтоком мозків за кордон? До речі, де навчаються діти соціал-демократа Станіслава Ніколаєнко?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Старший син закінчив Академію внутрішніх справ у Києві. Менший син навчається в Торговельно-економічному університеті на технологічній спеціальності. Я думаю, що і онук, який страшенно любить автомобілі, буде займатися конструюванням і експлуатацією автомобілів. Що стосується відтоку мозків, то є декілька моментів. Причина того, що ВУЗи не мають високих рейтингів, і тривіальна, і глобальна. З одного боку, ми там ще не приймали участь та не відправляли своїх показників, і потрібно над цим працювати. З іншого боку, наша база застаріла, низька зарплата, відсутність наукових досліджень в університетах – це великі мінуси. Для цього потрібні умови. Тут бізнес повинен спрацювати. Він повинен замовляти. Якщо ми будемо мати аграрно-сировинний, розвиток нашої економіки, то звичайно, будуть інноваційні, технологічно складні, наукоємні професії від’їздити з України, бо немає застосування. І вони туди будуть їхати. Сьогодні в Україні чи не найнижча заробітна плата серед усіх європейських країн. Звичайно, людина, закінчивши університет з відзнакою, прийшла в добру компанію, заробляє 3-5 тис. грн., а хто й 1 тис. грн. – вчитель, 2 тис. – лікар, то він буде шукати місце десь за кордоном. Наприклад, будівельник, хоч він і якісно підготовлений. І медики наші в пошані. Тому я вважаю, що основна проблема – ми повинні сьогодні реформувати заробітну плату і підняти її складову, заробітних плат і пенсій в структури ВВП з 40% хоча б до 50-60%. Це основна соціал-демократична ідея демократичного соціалізму, про який ми сьогодні говоримо. Без цього нічого не буде.

СЛУХАЧ: Юрко,Полтава. З чим пов’язане Ваше несподіване прозріння щодо паразитуючої вищої освіти на тілі народу з огляду на 900 університетів? Щодо гіркого похмілля у стінах приватних університетів після 10-го серпня, яка частка в цьому похміллі козака Юрка Долини з Полтави?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Що стосується прозріння, що в нас приблизно 350 університетів. Хто називає 900, це просто людина не володіє інформацією. Що стосується ситуацію в приватних університетах і якості освіти, то при мені було ліквідовано 160-170 філій і університетів, які неякісно працювали. І судових було багато справ. Після 10-го будуть проблеми в університетах, тому що при 460 тис. місць в ліцензованих університетах, сьогодні не більше 200-220 тис. абітурієнтів. Тобто половина від потреби. Частина національних університетів, київських, харківських, закомплектуються студентами. А велика частина взагалі першого курсу не набере. Тоді вони будуть змушені звертати свою діяльність. Про таке гірке похмілля я і казав.

СЛУХАЧ: Петро, Київ. Хіба дадуть нам зробити краще? Хіба тому Союз розвалили? Білорусія намагалася щось зробити, і от що з нею роблять. Ви, мабуть, не гірше мене знаєте, що нічого з того, що Ви кажете, не здійсниться. Не дадуть.

Станіслав НІКОЛАЄНКО: В святому писанні написано, що спочатку було слово. Ми мусимо, як патріоти та державники все зробити для того, щоб наша Україна з «бананової республіки» переходила в розряд розвинених країн, і це все залежить від нас з Вами. Ми не повинні йти шляхом наздоганяючого розвитку. Ми повинні обирати інвестиційний, інноваційний шлях розвитку. Але ми повинні долати бар’єр несправедливості. Якось ми в питаннях свободи зробили кроки. Сьогодні є вільна преса, багато можна говорити, мітингувати, захищати права. Але наші люди сьогодні ще не можуть реалізувати ці елементи самоврядності, які їм дала Конституція, Закон «Про місцеве самоврядування». Ми ще стали навіть більш безпораднішими. В нас сьогодні багато акціонерних товариств і там люди мають частки великі і колективи великі. Але вони нічого не можуть вдіяти з цим. Один власник, маючи 15-20% акцій, що хоче, з них робить. І тому наше завдання сьогодні допомогти трудовим колективам, підтримати людей. А для цього потрібно, щоб люди розуміли та розбиралися, що робиться в економіці, в праві, могли захистити свої права, знали, як потрібно діяти. А саме головне, ми повинні людям це право господаря своєї землі, право патріота та гордості за свою землю прививати. Щоб вони завжди могли захистити себе та свою державу. Ми з Вами не будемо здаватися в полон олігархам.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Я так розумію, що мова йде про побудову справедливого громадянського суспільства, яке контролює владу. Нам цьому ще потрібно вчитися. Я думаю, для цього потрібен не один рік.

СЛУХАЧ: Дмитро. Я підтримую Вашу позицію щодо запровадження профорієнтації. Людина, яка за покликанням має стати хірургом, навчається на юриста, бо вступила в більш престижний ВУЗ. В результаті матимемо хірурга-трійочника і юриста-теоретика. Але ж не можна зробити операцію на трійку?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Те, що сьогодні людина має вступати у 5 ВУЗів на 3 спеціальності, тобто подати документи одразу на 15 місць, то з одного боку, це ознака демократії. З іншого боку, дійсно перекоси є. Від інженера до лікаря. Від педагога до математика. Від лікаря до журналіста. Це не зовсім нормально. Я вважаю, що сьогодні потрібно об’єднати зусилля академії педагогічних наук, Міністерства соціальної політики та праці, Міносвіти та громадськості, науковців, практиків, батьків, і ми повинні сьогодні запровадити з дитячого садочку та раннього віку школи ці профорієнтаційні такі дослідження, і підтримувати творчі вогники та ростки нового в наших дітей. Відомо, що дитина, яка сьогодні грає на музикальному інструменті, на третину краще сприймає математику. Щоб ми шукали цих дітей. Наприклад, я за своїм покликанням володію математикою. Ви, скажімо, гарний педагог. А він – людина-техніка. То хай іде в інженери. А якщо він попаде в педагоги, то буде біда для учнів, для батьків, для самого цього педагога. Так само і для хірурга. Тому профорієнтація не повинна бути обов’язковою, але як рекомендація дитині і батькам, що йдіть по цьому напрямку, вона повинна бути.

СЛУХАЧ: Вячеслав, Кривой Рог. Я – еще студент. Я – инвалид первой группы по зрению. Мне на учебу только два часа добираться в одну сторону. А из-за этого за последний год мое состояние здоровья резко ухудшилось. Можно ли в такой ситуации получить свободный график посещения? Чтоб я ходил хотя бы на основные спецпредметы, а общеобразовательные – просто готовил дома? У нас льготным категориям ввели в свое время академическую стипендию и социальную стипендию. Но она платится только до 23-х лет. Но извините, это дискриминирует, с другой стороны, меня по возрасту. Ведь меня тоже надо поддержать, мне тоже массу чего приходится затрачивать.

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Однозначно. Еще несколько лет назад у нас состоялся эксперимент о дистанционном обучении. Зайдите на сайт партии «Справедливость, там есть мои контакты» и напишите письмо, я переговорю. Я думаю, Вас можно перевести на индивидуальный график и Вы так можете обучаться, потому что Вы правы. И вторую проблему, я, честно говоря, знаю. Насколько мне не изменяет память, где-то в 2006-2007 гг. был подготовлен законопроект и, по-моему, даже проголосован, чтобы люди-сироты, инвалиды на период обучения на стационарной форме, чтобы и после 23-х лет у них было право на получение стипендии и доплаты. Надо поинтересоваться еще в Министерстве социальной политики и труда. Я на 70% уверен, что эта проблема решена. Надо сделать письменный запрос и в Министерство соцтруда, и там Вам дадут ответ. Если нет, тогда я беру на себя обязательство обратиться к парламенту. Мы будем инициировать это от общественности, от нашей партии, чтобы это было решено. Бывает иногда, что человек болел, и заканчивает школу не в 17 лет. А как ему учится в такой ситуации?

СЛУХАЧ: Сергій, Миколаїв. Щоб Ви могли запропонувати нашим деяким урядовцям щодо їхньої української мови, щоб її вдосконалити?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Можу відповісти словами «Інтернаціоналу» в перекладі Миколи Вороного: «Пусті слова про право бідних, держава дбала не про нас». Ми повинні сьогодні прекрасно розуміти, що в Україні сьогодні 5 фінансово-промислових груп концентрують у руках приблизно 70% економіки. Потрібен закон про фінансово-промислові групи, який би обмежив їхнє право на домінування в економіці. Потрібно наповнювати бюджет за рахунок цих фінансово-промислових груп і сказати їм, що досить вже щорічно подвоювати мільярдні статки. Давайте сьогодні подбаємо про простих людей. Адже сьогодні є соціалізація виробництва, розподілу. В Америці та в Японії робітники беруть участь і в розподілі. Є фонди споживання на фірмах. А в нас немає сьогодні соціальних фондів, щоб ми могли допомогти бідному.

СЛУХАЧ: Денис, Киев. Вы говорили, что хорошо будет, если у нас будет 75% за государственный счет. Я считаю, что это неправильно. Из этих 70-ти процентов примерно 80%, все равно, платят. Платеж идет одним траншем и уж точно не в бюджет при поступлении. Нет в Украине 75% талантливых детей. Не лучше ли понизить это число до 30%, побороть коррупцию и этими деньгами повысить стипендию, зарплату?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: В больницах лечат сегодня не только успешных и перспективных, а тех, у кого здоровье плохое. К сожалению, здоровье покидает и богатых, и бедных. Поэтому нельзя сегодня говорить, что учить надо только одаренных. Да, сегодня число одарённых детей резко выросло. И дети-индиго составляют сегодня 60-70%. Конституционное Божье право людей на образование. Я сегодня получил 3 письма из разных областей, где меня благодарят люди за то, что мы начали это внешнее тестирование. Сегодня в десятки раз при вступительной кампании уменьшились возможности манипулирования и коррупции при поступлении. Сегодня знания « на бочку». 75% – независимое внешнее тестирование, 25% – средний балл аттестата. Могут быть еще бонусы за победы в олимпиадах. Если мы не дадим нашим детям учиться, то за них будет беспокоиться тюрьма. А потом Вы будет бояться ходить ночью по улицам.

СЛУХАЧ: Чернівці. Як Ви дивитеся на те, щоб перевести все українське радіо і телебачення на російську мову? Знищити українське? До яких пір людина, яка не знає історії України, літератури, бо плутає О’Генрі, називаючи його англійським письменником, коли він американський, може керувати міністерством?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Моя формула завжди була така, що державна мова в нас – українська. Але я не сприймаю формулу: чи українська, чи російська. А кажу: українська і російська, і бажано хоча б одна-дві закордонні. Тоді не буде проблем. Всі громадяни України повинні вільно знати і володіти українською державною мовою. Слава Богу, як будуть знати російську, англійську, німецьку тощо.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Ми знаємо, що Володимир Литвин не може підписати закон про пенсійну реформу до розгляду парламентом проекту постанови, яким пропонується скасувати цей закон. Тому що була порушена стаття Конституції, яка передбачає особисте голосування депутатом за рішення. Це офіційне пояснення. Пенсійна реформа вже з 1-го вересня не набере чинності. Ця дата переноситься.

СЛУХАЧ: Станислав, Днепродзержинск. Почему улицы городов не пестрят флагами левых партий после принятия пенсионной реформы? Разве поднятие пенсионного возраста, сокращение пенсионных выплат – это шаг на пути к справедливому обществу?

Станіслав НІКОЛАЄНКО: Откройте сайт партии «Справедливость» и Вы увидите наше отношение к пенсионной реформе. Коли я підчас голосування за пенсійну реформу подивився, як це було по телебаченню, представник «Сильної України» сказав таку фразу: «Стане менше в Україні пенсіонерів, і нам стане легше жити.» Я злякався. Пенсійна реформа сьогодні «догнала» кожного українця. Бо це зменшення розміру пенсій. Тому ми 7-го липня провели пікетування всіх обладміністрацій. Та закликаємо Вас до цього. Ми не повинні погоджуватися з пенсійною реформою. Вона не справедлива.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Наблизитися до мети, ще не означає досягти її. Не дійшовши одного кроку, можна зустріти прірву, яку не перейдеш.

Маєте запитання?
Залиште
повідомлення
Запитайте за телефоном:
+38(044)288-71-00